Останнім днем робочого тижня була п’ятниця. У Каті сьогодні був насичений день. Вона вирішила повечеряти у ресторані неподалік офісу. У місті ресторан «Діадема» був найпрестижнішим місцем. Там часто святкували дні народження, новорічні вечірки тощо. Менеджер підійшов до жінки та показав їй, де знаходиться вільний столик. Хоча в цей час там було не так багато людей, на задньому плані грала жива музика. Співала жінка в красивій сукні. Не зробивши замовлення, вона попросила води. Катя зовсім не хотіла nити. Так, жінка таким чином вигравала час. Жінка не мала іншого виходу. Хто ж замовляє склянку води в такій чарочці, подумала вона, одразу відчувши на собі пильний погляд адміністратора. Прекрасне карамельне фондю, яке у магазинах коштує 20 гривень, тут коштує близько двох тисяч! Зовсім ні, ні. Надя запитала офіціанта: — Можна мені лише авокадо та помідори?
Відвідувачі почали пильно дивитись на жінку, а також бармени та адміністратор. Здавалося, вони хотіли поглядами проводити її до входу. — Намагайтеся дати зрозуміти відвідувачці за четвертим столиком, що це заклад високої кухні, а не фастфуд, — крикнув адміністратор помічникові. — Будь ласка, покваптесь! Вона може коштувати нам кількох потенційних клієнтів! — Але якщо вона тут, то вона — один з наших клієнтів. Я повинен обслуговувати її, а не виганяти. — Я подбаю про те, щоб вас не взяли на роботу двірником або прибиральником, якщо ви зараз же не позбудетеся цього дівчиська! Цю розмову підслухав інший відвідувач, що сидів за барною стійкою . Катя намагалася зробити хоча б гарну зачіску, роздивляючись інших гостей. — Будь ласка, молода дівчино, підійдіть сюди. Подайте тій дівчині стейк та пляшку французького вина.
Потім офіціант поклав на велику тарілку неабияк шматок м’яса зі щедрою кількістю горіхового соусу. У всіх присутніх у залі, схоже, почалося слиновиділення, бо запах був просто приголомшливий! — Я перепрошую, але я його не замовляла. Катя відсунула їжу убік і почала виправдовуватися. — Не хвилюйтеся, це за рахунок нашого постійного клієнта, — вказавши на дівчину, яка люб’язно помахала у відповідь через стійку. Катя, здавалося, ніколи не їла нічого смачнішого, ніж цей стейк. Подивившись ціну страви, вона мала намір підійти до багатої жінки і попросити номер банківської картки, стверджуючи, що їй заплатять, бо почувала себе незручно. — Я перепрошую, але я не можу дозволити собі таку розкіш. Це ж ваші гроші, а я вас навіть не знаю! Однак чому ви вирішили оплатити мою вечерю?
– Я повністю розумію вашу позицію. Я не просто зненацька отримала всі ці гроші. Мене виховувала моя бабуся. Саме вона навчила мене бути доброю та чуйною до всіх. Я вкладала багато сил у відразу в кілька професій, але зараз маю багато прибуткових бізнесів. Протягом усіх цих років я не забувала про настанови моєї бабусі. Тому я вирішила допомогти і вам, — з доброю усмішкою зауважила Тетяна. Жінка викликала адміністратора до себе в кабінет після того, як Катя пішла додому. — Ви звільнені. Ви робите висновки про людей на основі їхнього вбрання і дієте мені на нерви. Ви не мали права виганяти цю дівчину, тому що вона була клієнтом! — Будь ласка, прийміть мої вибачення; це більше не повториться. — Я сказала досить. З сьогоднішнього дня ви більше не працюєте у моєму ресторані. Мені не потрібні працівники, які не пройшли тест на людяність!
