Іван Мартьянов жив звичайним життям, як і мільйони співвітчизників. Вступив до університету, по закінченню якого пішов працювати вчителем біології в саму звичайну школу. Потім зустрів дівчину, між ними виникли взаємні почуття і вони створили сім’ю.Але щастя молодих батьків тривало недовго: коли малюкові було два роки, йому поставили страшний діагноз — дитячий церебральний параліч. Хвороба дитини відбилася на відносинах молодих людей, і незабаром Іван розлучився зі своєю дружиною. Син залишився жити з матір’ю, але батько завжди їм допомагав.
Через якийсь час чоловік дізнався, що його колишня дружина відправила дитину в інтернат. Іван не міг з цим змиритися і намагався якомога частіше відвідувати сина, в основному це виходило на вихідних. Забрати дитину до себе чоловік не міг, адже догляд за дитиною займав би багато часу, довелося б кинути роботу і залишитися без засобів до існування.
Маленький Сергій знаходився в інтернаті до чотирьох років. І тоді Іван усвідомив, що придумував відмовки для себе, в той час коли син гинув. Він став збирати документи на опіку — і незабаром забрав сина до себе.
Поєднувати роботу і турботу за сином чоловік не зміг, тому довелося звільнитися. Посібників, які виплачуються на дитину-інваліда, не вистачало практично ні на що, тому Івану довелося шукати підробіток, який займав не так багато часу. Іван не залишився з проблемою наодинці: йому допомагали його мати і сестра. Хвороба дитини згуртувала сім’ю.
Сергію вже виповнилося 18 років, він любить слухати музику і читати книги. Іван пишається своїм сином, і каже, що той виріс добрим хлопцем, який з усіх сил намагається стати самостійним, щоб полегшити життя близьким.Іван більше не одружився, та й серйозних відносин у нього не було. Чоловік вважає, що просто не зустрів підходящу жінку. Своє майбутнє він бачить тільки в сині.
