Є такі родичі, які дзвонять раз на рік, і то для того, щоб попросити про послугу або про якусь послугу; і ось, коли мені зателефонувала тітонька Ніна, я одразу зрозуміла, що їй щось від мене потрібне. Я взяла слухавку, вона почала люб’язно зі мною розмовляти, питала, чи я пам’ятаю, що її дочка вступила до університету. Я пригадала, що минулого літа вони приїхали до нас і залишилися з ночівлею, щоб вирішити питання вступу до вищого навчального закладу. Я відповіла, мовляв, так, пам’ятаю, а що сталося, що вона пригадала мене через рік?
На все це тітка Ніна розповідала, що її дочці незручно жити в гуртожитку. — Ти уявляєш, Олено, мою дочку ображають у гуртожитку за те, що вона посуд не помила, ліжко не прибрала, але моя дочка постійно в навчанні, коли їй займатися господарством. — Розумію, але якщо твоя дочка ділить кімнату з іншими дівчатами, то вона має бути охайною. — Та вона в мене акуратна, охайна, тільки ці дівчатка цькують на неї всіх, кажуть, що вона все одразу поїдає, не залишає їжу в холодильнику. Не розумію, чому люди такими злими стали.
У відповідь на це я не знала, що сказати, щоб не образити тітку, адже я знаю її дочку; просто не хотілося псувати стосунки з родичкою. Те, що вона сказала наприкінці цієї розмови, змусило мене пережити шок; вона сказала, що її дочка більше не збирається терпіти таке ставлення до себе, вже й речі зібрала, увечері буде в мене. Я сказала своїй тітці, що мені незручно приймати гостей, тому що у самих маленька квартира та маленькі діти. На що родичка образилася, назвала мене егоїсткою, сказала, що думаю лише про себе, коли її донька у такій складній ситуації; але я не збираюся жертвувати своїм комфортом, знаючи, що її дочка — не такий уже й ангел.
