Народилася і виросла я на селі. У великій сім’ї. Батько з матір’ю та десятеро дітей. Я була другою за старшинством. З восьмирічного віку я вже допомагала в роботах по дому. І готувала, і прала, і про молодших дбала, і на городі працювала, і за худобою доглядала… Втомлювалася так, що засинала, не встигнувши покласти голову на подушку. Коли я стала повнолітньою, батьки заговорили, мовляв, я «зайвий рот у сім’ї». І треба мене терміново видавати заміж. Старшу вже таким чином вивели з дому. Видали заміж за татового однолітка. Настала і моя черга. Моя думка нікого не цікавила і мене збагрили двадцятивосьмирічному Паші. Той жив у місті.
У двокімнатній квартирі Разом із паралізованою бабусею. Після весілля я переїхала жити до них . По суті , моє життя анітрохи не змінилося. Я так само готувала їжу, так само забиралася та прала. Лише замість молодших братів і сестер доглядала літню паралізовану жінку. Здобувачем же замість моїх батьків став чоловік Паша. Бабусі не стало за півроку. Залишилися ми з чоловіком удвох. Чоловік із приводу і без кричав на мене, обзивав. Незабаром у нас один за одним народилися дочка та син. А потім я побачила по телевізору як ліплять свічки в домашніх умовах.
Вирішила розпочати свій маленький бізнес. Купила все що потрібно і почала робити свічки. Паша кричав, що я викидаю гроші на вітер. Діти росли. І якщо дочка любила мене, то син копіював ставлення батька. Вічно намагався мене образити та принизити. Мої свічки почали купувати, і в мене з’явилися свої гроші. Роками я накопичувала свій заробіток, і коли чоловік почав знущатися з мене через покупку нової спідниці, я зрозуміла, що вистачить. Натерпілася. Дітям уже під тридцять, а мені ще нема й п’ятдесяти. Забрала свої гроші, винайняла житло, подала на розлучення і знайшла собі роботу. Хочу та можу жити спокійно. Без образ у свою адресу.
