У нас в містечку було тільки два місця, де можна було здобути освіту. Перше це педагогічне училище, туди йшли в основному дівчатка, а друге — військове училище — туди вже хлопці. А на дискотеці всі один з одним знайомилися. Так я і знайшла свого чоловіка Мішу. Після навчання ми одружилися і стали роз’їжджати по різних містах через його роботу. А ближче до nенсії ми залишилися жити в останньому містечку, нам воно дуже сподобався. Я працювала в школі вчителем, а чоловікові було нудно сидіти вдома.
Тоді я попросила директора влаштувати чоловіка, і Міша став викладачем ОБ Ж. З дітьми він добре ладнав, грав з хлопчаками в футбол, всі учні його обожнювали. Був у мене в класі один хлопчик -Іванов. Весь час nогано поводився, базікав на уроках, не давав іншим вчитися, не сиділося йому спокійно на місці. Якось він заходить в клас і починає співати: «Якщо б я був султан, то мав двох дружин». А після почав сміятися. Для мене це здалося див ним. Чому він сказав саме «двох дружин», адже в пісні співається про трьох? Та й ще у мого Міші прізвище Султанов. Щось тут не чисто. І в цей же вечір Міша мені у всьому зізнався.
Виявляється, у нього закрутився роман з моєю ученицею з випускного класу. Я мало не посивіла від такої новини, сіла на стілець, схопилася за серце… Міша вже хотів швидkу викликати. Боже, яка ганьба … щоб мій військовий чоловік так ще й з малоліткою романи будує. Міша пішов з сім’ї в той же вечір. Переїхав з цією самою ученицею. Вона як школу закінчила, то два роки від них ніяких звісток не було. А потім Міша знову з’явився. Сказав, що під старість років голову йому знесло, помилку свою визнав. Просився назад в сім’ю… Але я не знаю, чи зможу прийняти його після всього болю, що він мені заподіяв.
