Віку вже чекали чоловік та рідні перед nологовим будинком. Вона сиділа і дивилася на малюка і не розуміла, що всім сказати, що це не її дитина. Раптом до неї зайшла ме дсестра: – Вас уже зачекалися. Не хочете показати дитину рідним? — Запитала вона, ніжно посміхаючись Вікке і її малюку. — Це не моя дитина, — несподівано для себе сказала Віка, — його мати лежала зі мною. Вона наро дила сина і одразу відмовилася від нього.
Я свою доньку наро дила за годину. Ви мені принесли чужу дитину. Медсестра округлила очі. Вона вже майже 10-річний стаж, але за весь час такє ще ніколи не було. Що ж, все у житті буває вперше. Віке принесли її доньку.
Вона вже по запаху зрозуміла, що це її кровушка, обійняла дочку і вийшла з нею до чоловіка. — Все добре? Ви якось затрималися… – поцікавився чоловік уже в машині. — Ой, якби ти знав… — сказала Віка. Вдома вона все розповіла чоловікові. Вони всю ніч не спали, обговорювали цю історію та зрозуміли, що це доля. Через місяць у маленької Аліни з’явився брат-двійня.
