В однієї виховательки в дитячому садку залишили чужу групу, бо за ними не було кому доглядати: інша вихователька хво ріла. Так ось, до кінця дня дітей почали забирати, а Жанна допомагала їм одягнутися і проводила до батьків. Вже майже за всіма прийшли, а один хлопчик сидів та грав у пісочниці. Він навіть не дивився на батьків, що приходять, а за ним і не приходили. Ось уже всіх дітей розібрали, а той ще сидить, грає, не поспішаючи. — А хто за тобою має прийти? — Запитала Жанна. — Тато, — коротко і ясно відповів хлопчик. Ну, тато, то тато.
Жанна почала чекати на чоловіка, але коли його не було ще півгодини, вона вирішила знайти ім’я хлопчика у списку і зателефонувати його батькам. Жанна переглянула всі списки, а імені хлопчика там не було. А садок уже був порожній. Там залишилися лише Жанна, той хлопчик та охоронець. Загалом усі діти нервують, коли батьки довго не приходять, а цьому все по коліна: він грає у пісочниці. Тільки Жанна вже смикалася від напруги. — А ти не знаєш, — запитала вона у хлопчика, — коли за тобою тато прийде?
— Він не прийде, — так само чітко відповів він. — Як це не прийде, а де він? – очі Жанни одразу округлилися. — На роботі. Він не забере мене, доки футбол не закінчиться. Коли тато дивиться футбол, його краще не чіпати. — Зачекай, а де він дивиться футбол? На роботі, чи що? — Ну так. – А ким він працює? — Охоронцем у дитячому садку, — посміхаючись, сказав хлопчик. — В якому? — Ну, тут, — хлопчик дивився на Жанну так, ніби вона не знає елементарних речей, — він вас знає. А ви чому не йдете? Вас також до кінця футболу вигнали?
