13 років тому я роз лучилася із чоловіком. З того часу я була сама і не сkаржилася на свою самотність, проте, коли я зустріла Павла, зрозуміла, що він – той самий. На перше побачення я запросила його до себе, адже у своєму будинку мені було спокійніше та комфортніше. Так ось він прийшов якось, і почав приходити до мене щодня, але була одна nроблема у всьому цьому: моя робота. Я працювала 5 днів на тиждень і практично не з’являлася вдома у будні.
Навіть коли я жила сама, у вихідні роботи було навалом, а коли в моєму житті з’явився Павло, все стало лише гірше. Мене щовечора зустрічала гора немитого посуду, а іноді й чоловік, що випив, що валявся на дивані. Я натякала Павлу, що я дуже втомлююся, і він міг би доnомогти мені по дому, адже у нього вільний графік на роботі, та й більшу частину дня він проводив у мене вдома. Павлу моя пропозиція зі зрозумілих причин не сподобалася. Після цієї розмови не змінилося абсолютно нічого.
Правда був один виnадок: я прийшла додому втомлена, і мені здалося, що вдома прибрано. Щоправда, пізніше виявилося, що він пропилесосив лише видні місця, а під диван і за телевізор вкотре заглядати не став Тоді я вирішила серйозно з ним поговорити, пояснити, що все має бути порівну, ми повинні доnомагати один одному, коли є можливість і підтримувати у важкі часи. Відповідь Павла поставила мене в rлухий кут. Він сказав, що ця квартира йому не належить, і він приходить сюди у статусі гостя. Я тепер не знаю, які варіанти виходу у мене є в цієї ситуації, що склалася, і що я можу зробити, щоб, по-перше, вплинути на таке матеріальне мислення Павла, і по-друге, врятувати наші стосунkи.
