Андрій їхав у село на ювілей матері. На жаль, їхав сам. У нього захворів син і дружина залишилася з хво рою дитиною. І у його сестри Томи виникли термінові справи, тож та теж не змогла поїхати. Андрій віз із собою подарунок на сімдесятиріччя, великий торт та величезний букет троянд. У Андрія життя вдалося. Освіта, дружина, син, власна квартира, власний бізнес, власна машина. Сестра, яка була на сім років молодша, теж закінчила університет. Але своєю метою поставила не успіх у кар’єрі, а вдале заміжжя. У результаті розлу чення та дочка. Брат щомісяця перераховує на картку сестрі досить велику суму грошей, щоб вона і племінниця ні в чому не потребували.
Спочатку, після розлу чення, він намагався допомогти сестрі, щоб та змогла більше заробляти, але Тома не хотіла прислухатися до нього, тому брат махнув на неї рукою і лише допомагав матеріально. Свято вдалося, веселилися від душі, гості розійшлися задоволені. Андрій допоміг матері зі збиранням. Потім пішов спати. Але сон не йшов. Тоді він вийшов надвір. Поkурити. І раптом почув nлач матері. Пішов до неї. — Що таке, мамо? Ольга Захарівна розnлакалася і розповіла з сину всю правду. Тома вже давно не приїжджає до матері. Обра зилася на те, що Ольга відмовилася заповідати свій будинок їй самій. Тома вважала, що брат усім забезпечений, а ось вона потребує. Те, що Андрій капітально відремонтував будинок, вклав туди багато грошей, а Тома і гроша не дала, її не бен тежило. Плюс, сестра тягла гроші з матері…
Повернувшись у місто і зробивши всі термінові справи, Андрій запросив сестру до ресторану. Коли сестра сіла за стіл, брат зробив знак офіціанту і той приніс тацю, накриту металевим ковпаком. Андрій кивнув, і Тома, передчувавши сюрприз, підняла кришку. На таці лежала тарілка з льодяниками. Тома здивовано глянула на брата. — Пам’ятаєш, у дитинстві це були твої улюблені частування? Та й мама не могла нас нічим іншим побалувати. Пам’ятаєш? – сказав Андрій. — Так. І? — Якщо будеш так само вважати всіх зобов’язаними тобі, то ці карамельки знову повернутись у твоє життя! Я тобі більше не перераховуватиму грошей. І маму більше не тур буй. Хочеш шоколад – зароби. — Але, Андрійку… – Я сказав все. Далі думай сама! — відрізав брат і підвівся з-за столу.
