Ми познайомилися випадково. Якось я зайшла до подруги на роботу, а там стояв він. Видний, гарний, з документами в руках. Я, звичайно, оцінила його зовнішній вигляд. А ввечері він мені вже написав мені повідомлення. Мабуть, він теж оцінив. Мій номер дала подруга. Ми з ним зустрічалися 4 роки і після цього вирішили одружитися. Спочатку у нас було все чудово. Я працювала, і він теж, у нас були ідеальні стосунки. Але з появою на світ дитини все змінилося. Я пішла в декрет і вже не працювала. Він працював один.
Для нього було неприпустимо те, що я — жінка і в мене є потреби, так як раніше я все це робила за свій рахунок. Він також не розумів, що у дитини ще більше потреб, ніж у жінки. Я постійно для нього смачно готувала. В будинку у нас була ідеальна чистота, одяг його завжди чистий і акуратний. Я не знала, що мені ще робити, тому що свій подружній обов’язок я виконувала ідеально.
Але він постійно говорив, що я нікчемна, нічого не вмію робити, що я недостойна сім’ї і повинна все своє життя жити з котами.Я вирішила розлучитися, коли він підняв на мене руку. Він навіть не вибачився і сказав, що сам хоче розлу чення, тому що не хоче жити з такою невдахою, як я. Ми розійшлися. Я домоглася аліментів. Він не цікавився сином. Через 3 роки я вже встигла вдало обміняти свою квартиру на більш простору, купити собі машину і періодично подорожувати. А він встиг одружитися вдруге. Одного разу він прийшов до мене і просився до нас назад. Казав, що зрозумів, мовляв, я була кращою дружиною на світі. Я його не прийняла і побажала удачі. Хороше ставлення треба цінувати вчасно, а не через 3 роки.
