Я згадав про будинок у селі, де ніхто не жив, і вирішив поїхати туди. Поїхавши туди, ми побачили доглянутий двір і маленького хлопчика, який бавився на порозі

ПОЛИТИКА

Якось я переглядав старі фото та згадував дитинство. Я дуже любив і люблю дідуся. Його давно немає, але це не скасовує мою любов до нього. Найдорожча у світі людина, яка навчила мене столярному ремеслу. Я переглядав фотографії та думав. Згадав про успадкований від дідуся будинок у селі, в який ми з дружиною не приїжджали вже кілька років точно. Я захотів відвідати будинок і піти на цвинтар. Дружина здивувалася такому спонтанному рішенню, але оскільки планів на день у нас і так не було, ми вирішили поїхати. Спершу заїхали на цвин тар. Там ми забралися, привели все до ладу і запалили свічки. Потім ми поїхали до хати. Готувалися до зарослого бур’яном двору та поганого стану будинку, але коли ми під’їхали до воріт, то були приємно здивовані.

Двір був чистий, на дворі висів випраний одяг, трава викошена, дерева побілені і сад доглянутий виднівся. Ми увійшли у двір, а нас зустрів малюк, який грав на порозі іграшками. На звук вийшла жінка. – Здрастуйте, ви щось хотіли? — Запитала та. – Ну так, у хату свою хотіли зайти. – серйозно відповів я. — Тільки не зліться, я вам все поясню. – Ну, пояснюйте. Жінка підняла на руки дитину, і ми ввійшли до будинку. А там просто ідеальний порядок. І що найголовніше – всі речі дідуся на своєму місці. Виявилося, що цій жінці нема куди йти, бо чоловік її кинув з малюком на руках і відмовився допомагати. Не мала грошей на оренду квартири, тож переїхала до села, бо говорили, що тут багато занедбаних будинків.

Вона попросилася пожити в нашому домі ще два роки, поки дитина не матиме трьох років, щоб Анфіса могла сина спокійно в садок віддати і піти на роботу. Ну, звичайно, ми не могли її виставити з маленькою дитиною надвір. В нас навіть таких думок не виникло. І ми вирішили, що нехай жінка тут мешкає, скільки потрібно. Нам навіть краще, що хтось буде за будинком дивитися. А також ми раз на місяць приїжджали до будинку, привозили продукти, необхідне для малюка та по господарству допомагали. Анфіса, як і обіцяла, за два роки переїхала в місто, знайшла роботу і віддала сина в садок. Зараз ми все ще товаришуємо і часто збираємося відпочити у сільському будиночку.