Тетяна оглянула свою хату, переконуючись, що все на своїх місцях. Її дочки хизувалися із зав’язаними бантами, син Андрій виглядав солідно, а її свекруха, Ганна Степанівна, відпочивала на дивані, загорнувшись у ковдру. Вчора зателефонував Олексій, натякнувши, що повернеться сьогодні із сюрпризом. Після майже двомісячної відсутності Олексій нарешті повертався. Він поїхав, маючи намір знайти найкращий заробіток. Тоді по обличчю Тані текли сльо зи.
“Олексію, мені здається, що це неправильно. Ти там – ми тут”, – плакала вона. “Послухай, Таня. Так буде практичніше. Село мало що може запропонувати, і нам потрібні гроші на будинок та навчання дівчаток у школі”. Відчувши важкість його слів, Таня неохоче дозволила йому піти. Коли прийшов його перший грошовий переказ, вона виставила його напоказ, одягнувши свою найкращу сукню та вирушивши до районного центру. Незважаючи на чутки про те, що Олексій покинув її, вона сподівалася на його повернення.
Коли Олексій підходив до будинку, Таня побачила поруч із ним високу рудоволосу жінку. “Привіт, Олексію”, – сказала вона тремтячим голосом. “Познайомся з Ніною, – відповів він, – я планую одружитися з нею”. Спустошення охопило Таню, але Ганна Степанівна стояла твердо: “Іди з нашого будинку, Олексію!” Через кілька днів прибув посередник із звісткою про те, що Олексій продав їхній будинок. Тані, її дітям та свекрусі довелося переїхати . На щастя, сусідка Ганна Іванівна запропонувала їм притулок.
Минав час, і одного разу прибіг Андрій, оголосивши про повернення Олексія. Коли Таня зіткнулася з ним віч-на-віч, він попросив їжі та даху. Але з неї вистачило. Розмахуючи вилами, вона прогнала його геть. Разом із сім’єю у будинку Ганни Іванівни вони святкували закінчення навчального року, наголосивши на важливості справжніх сімейних зв’язків, а не тих, які встановлені лише заради вигоди.
