Ліда була поглинена приготуванням плову, коли її перервав телефонний дзвінок. Вона прийняла незадоволене обличчя, побачивши, що це знову дзвонить її брат. – Тобі треба визначитися щодо будинку нашої покійної матері, – наполегливо попросив він. Ліда неохоче погодилася з’їздити до села, яке знаходилося лише за 30 хвилин їзди від міста. Вже за два дні Ліда зустріла у селі свого брата Миколу та його дружину Юлю. Її серце бо ліло, коли вона згадувала про матір.
Микола наполягав, що їй треба вирішити, чи жити в будинку чи продати його. Ліда нерішуче попрямувала до будинку батьків. На неї наринули спогади. Вона переїхала до міста, щоб навчатися і там же вийшла заміж. Її життя було поглинене роботою, дочкою і, зрештою, розлученням. Ліда опинилась у будинку свого дитинства, де навіть речі її матері залишилися недоторканими. Вона виявила листи та листівки, які посилала матері, перев’язані стрічками часів її молодості.
Листівка із обіцянкою приїхати на збір полуниці заволоділа її серцем. Вони обидві не змогли виконати цю обіцянку, бо здоров’я її матері похитнулося, і про полуницю вже ніхто не думав. Сидячи серед реліквій з минулого, Ліда усвідомила швидкоплинність часу і те, як вона нехтувала спілкуванням з мамою. Серце Ліди жадало тепла, яке вона знайшла тут, у тому старому, курному будинку. Вона енергійно взялася за прибирання будинку, вирішивши залишити будиночок собі.
Коли Миколай прийшов у гості, він побачив, що рішення Ліди явно проявляється у її діях. Брат і сестра обійнялися та танцювали на кухні, згадуючи дитинство. Через тиждень Ліда, її речі та кіт Василь остаточно переїхали до свого нового будинку, залишивши орендований позаду. Село вдихнуло нове життя у їхні сірі дні. Бачили б ви, як Василь радів! Тепер, в оточенні природи, яку вона плекала, і відлуння свого коріння, Ліда нарешті почувала себе вдома, відчувала себе повноцінною.
