4 роки тому брат не покликав мене на весілля. Я своїм 100-кілограмовим вагою образила б бездоганний смак нареченої. Але сукні для подружок нареченої — «зший, безкоштовно, в якості подарунка!».Я відмовилася. Ось така я свиня. Так мені і було сказано. Не знаю, де є такі дивні традиції — на святкування не кликати, а подарунок трясти, але я точно не з цієї країни.Я тоді сильно посварилася з мамою. Невістка їй подобалася — худенька, витончена, така вся зефірно-повітряна. Як на мене — до нудоти. І я на 100 відсотків впевнена, що якби у мами була можливість заздалегідь вибрати, яка дитина у неї народиться, це точно була б вона. Вона-Василиса (Зоя по паспорту), дружина мого брата.Саме 4 роки тому мене відправили у вільне плавання. Раз я така недобра, не можу родичам допомогти, то і мені допомагати ніхто не зобов’язаний.
Я пішла. Навіть мову написала для прощання. Але не стала говорити. Просто сказала, що я то схудну, а ось їм з їх характерами — все життя жити. Здається мені, вони б навіть на мою прощальну промову так не образилися, як на цю нешкідливу фразу.Треба сказати мамі спасибі. У бідної студентки не було грошей і на оренду, і на їжу. Довелося вибирати. Або на вокзалі — але сита, або в орендованій кімнаті — але голодна. Я вибрала другий варіант, розраховуючи на накопичені за багато років запаси на боках.Щоб не втратити пенсії по втраті годувальника — налякали, що не можна працювати, інакше все заберуть, я пішла в неофіційно працевлаштовані няні. Діти-невичерпне джерело енергії. Вони скачуть, стрибають і бігають без зупинки. І я це робила разом з ними.На гроші, зароблені такою важкою працею (більше не діти напружували, а їх мами і тата. Одного разу мені відмовили в роботі, тому що дівчинка влаштувала істерику, що я її з’їм), теж не сильно розгулятися можна було.
Одне радувало-попереду останній курс, із захоплень — шиття, сяк-так годувало, та дітлахи теж непогано оплачувалися — я не цуралася працювати й ночами, поки мами і тата відпочивали.На роботу я йшла влаштовуватися вже в 50 розмірі одягу. Раніше був 54.Мене взяли. Ще б не взяли дипломованого ветеринара в продавці-касири громадського харчування. Ще рік пройшов в гонитві за грошима — я ліпила шаурму і шаверму за графіком доба через добу.Потім колишній однокурсник покликав мене до себе в клініку за профілем. Там я познайомилася з Максимом. Як в кіно — він збив собаку і привіз її на лікування. Я, така вся вже 48 розміру одягу, він — такий в костюмі і серйозний. Закрутилося-закрутилося. Собака, Хеппі, до сих пір з нами живе.Недавні подружки обурено зітхали — за що мені, такій бочці, доглянута і трохи забезпечена людина?У сім’ю чоловіка мене прийняли відразу і беззастережно — там щастя дітей понад усе. Свекруха покликала мене з собою в зал і тепер я майже стройняшка — 44 розмір!
Весілля зіграли недавно. Натовп гостей, дві третини яких мені були зовсім незнайомі. Мама Максима постаралася, але я була не проти. Яка різниця, хто буде на весіллі? Головне, щоб наречений з’явився. Ситуацію з моєї ріднею вони знали, тому на запрошенні мами і брата не наполягали.Але одна людина з минулого на весіллі була. Зоя, тобто Василиса. Вона вертко ковзала між гостей, розносячи закуски і шампанське. І побачивши мене, вона змінилася в обличчі. Привітатися — сміливості не вистачило. Зате вистачило совісті настукати моїй мамі, як у неї дочка добре влаштувалася.Дзвінок матері не змусив себе довго чекати. В гості напрошувалася, з зятем і його сім’єю познайомитися. А заодно викуп обговорити. Який викуп? Так для них же мама ягідку ростила, нагороду б тепер, та побільше. Бажано-ні менше сімдесяти квадратних метрів, для сина улюбленого.
Давши мамі від воріт поворот — у нас в країні работоргівля заборонена. Я побажала щастя та удачі і їй, і брату з дружиною. Висловивши надію не бачити їх десять разів по чотири роки. Згадали, теж мені. Де вони були, коли я останній фіг без солі доїдала?В мене є сім’я. Там мене люблять. І їм плювати, скільки я важу, яке у мене віросповідання і як часто я міняю шкарпетки. Вони просто мене люблять. І я відповідаю їм тим же.Все добре що добре закінчується. Правда, скоро я знову потовстішаю. Ненадовго, усього на півроку. Але сподіваюся після пологів знову схуднути. А якщо і не схудну — моїй родині плювати, скільки я буду важити. Вони мене будь-яку любити будуть.
