Нюра з Петром жили у селі. Нюра була справжньою господаркою і готувала смачно. Тільки ось перестав Петро їсти, ніяка їжа йому не подобалася. Пішли до ліkарні сільської, їм сказали, що в місто треба везти скоріше. Нюра відразу все організувала, і машину, і прийом ліkаря. Здав Петро ана лізи, ліk арі тільки головою похитали, і сказали, що доведеться Петра до ліkарні покласти. Пролежав він тиждень, його виписали, та ліkарі сказали: -Готуйтесь до гірաого, ана лiзи поrані. А ми вже нічого не зможемо зробити. Нюра все в хаті звалила на себе, сама за господарством дивилася, працювала, ще вдома все прибирала, готувала, прала, за чоловіком ретельно дивилася.
А він весь день лежав на ліжку і креkтав. Нюра йому маcаж робила, щоби м’язи розім’яти. Сама Нюра була жінкою повною, їй було важко бігати туди-сюди, але робити нічого. Чоловік ще почав казати: -Ой все, не можу … вми pаю Нюра тоді зовсім не відходила від нього та виконувала всі його доручення. А він продовжував: -Все, більше не можу так. Ось відчуваю ще трохи і все. Давай якщо все одно по мру, то хоч горілки, та ковбаски. Дружина йому прямо в постіль приносила сто грам горiлки і нарізаної ковбаски, сало, огірки. Робила йому маcаж, щоб тільки чоловікові крапельку стало краще. Забігалася Нюра, що сил мало залишалося.
А одного разу, прийшла вона пізно ввечері додому після всіх справ та турбот. Лягла спати, і не прокинулася. Вночі в Нюри серце зуп инилося. Чоловік через місяць пішов на поправку. Йому було добре в плані здоров’я, був здоровішим за молодих. Мабуть, ліkарі йому не ті результати озвучили, переплутали, і Петро не був при сме pті. Натомість довів дружину. Було соромно Петру за це чи ні, так і не зрозyміло. Але для всього села було несподівано, що через рік він знову одрyжився. Вона була вдовою. Чоловіки на роботі стали питати у Петра як так. А він відповів: -Життя все одно триває. Звичайно, шкода Нюру, гарною була жінка. Але мені зараз без жіночої руки вдома ва жко. Багато хто після цього відвернувся від Петра, всі шкодували Нюру.
