Хоч як намагався Микола завести свою машину, не виходило. Залишивши її на службовій стоянці, він попрямував до зупинки, хоча справа була термінова: він поспішав до однієї з філій своєї фірми. Взагалі для нього вечір був зіпсований, він думав про те, щоб хоча б у транспорті було місце. В автобусі було багато місць, сів він біля вікна. Перед Миколою сиділа жінка років п’ятдесяти.
«Звідки вона мені знайома…»,- думав він. Жінка, відчувши на собі погляд, подивилася на Миколу, і очі її засвітилися. — Коленько, ти змужнів, давно тебе не бачила! Він по голосу зрозумів, та й цю посмішку неможливо переплутати… це ж тітка Іра… Миколай був проблемним учнем, хоча вчився завжди добре. І ось вкотре безглуздо пожартував на уроці. Викликали батьків до кабінету директора. Вийшов із кабінету з прямою спиною і високо піднятою головою. Двері зачинилися — він поник. І тут до нього підійшла тітка Іра і замість повчальних розмов сказала кілька теплих слів і підтримала його.
Паралельно з розмовою вона інтенсивно очищала підлогу спеціальною рідиною. — Тьотю Іро, чому ви так намагаєтеся, незабаром суботник, ми все зробимо! — Якщо не зроблю, вам ще більше роботи доведеться робити. Та й я не люблю робити все тяп-ляп, такий характер. Колі стало не по собі від цих слів. З того часу він допомагав тітці Ірі, вона ж завжди привітно зустрічала, як і всіх. Вона була дуже справедливою. Можна вважати це суперздатністю. Незрозуміло як, але вона завжди опинялася у потрібному місці у потрібний час.
Востаннє була бійка старшокласників з першокласником, як виявилося, він не давав їм грошей, а тітка Іра за нього заступилася, коли дорослі хлопці почали бити дитину. Плеснула на них водою. Ті некрасиво її лаяли… а наступного дня її звільнили. Хоча заступилися за неї і діти, і вчителі, і навіть батьки. Коли вона йшла, хтось із хлопців спитав: навіщо вона це зробила. І тоді вона сказала: «Хто, якщо не я. Потрібно завжди допомагати слабким. Це питання совісті». Коля наслідував цю пораду все подальше життя. І ось після стольких років вони зустрілися. Вони поспілкувалися, виявилося, вона, як і раніше, прибиральниця, тільки в університеті, і задоволена оточенням та товаришами по службі.
Почала розпитувати про однокласників Колі. Вона всіх пам’ятала. На зупинці тітки Іри Коля вийшов із нею. Йому була приємна зустріч, і він хотів більше поспілкуватися з нею. Біля будинку тітки Іри був квітковий магазин. Він попросив її почекати п’ять хвилин. – Для дружини квітів взяти хочеш? — Запитала тітка Іра, — Який молодець! Він повернувся з величезним букетом білих троянд і простяг їх тітці Ірі. Вона почала плакати та ледве обхопила розкішний букет. — Шановна тітка Іра. Дякую вам за все, таких людей, як ви дуже мало. Приходьте працювати до мене. Упевнений, спілкування з вами піде на користь синові!
