Відпочивали якось ми з другом в Сочі. На пляжі поруч з кафе стояла будка з морозивом. Сидимо в літньому кафе, п’ємо свіжий фрегат, як бачимо, що у будемо з морозивом люди стовпилися. Другу стало цікаво, тому ми пішли в цю купку. На землі лежала дівчина без свідомості. Поруч з нею сиділа жінка і nлакала, вона намагалася привести її до тями. Друг мій не розгубився. Взяв пляшку води, облив її, помацав пульс, а потім зрозумів, що потрібно робити штучний масаж сер ця. Він скомандував мені зателефонувати в աвидку. Через кілька хвилин приїхали ліkарі, вони відвезли дівчину.
Але перед тим, як виїхати, вони подякували моєму другові. Саша врятував життя цій дівчині. Я був здивований. Не героїчному вчинку друга, а тому, що більшість людей просто стояли і дивилися. Хтось знімав, а хтось просто витріщався на тіло дівчини. Може бути, я б теж не зміг відреагувати в такій ситуації, як друг; але головне, що дівчина вря тована. На наступний день ми також сиділи в цьому кафе, снідали. Раптом до входу під’їхали три круті іномарки. — Які чіткі машини. От би і мені одну таку. — сказав Саша.
З іномарок вийшли шестеро чоловіків кавказької зовнішності. Вони прямували до нашого столика. Один з них запитав: — Хто з вас вчора дівчину вряту вав? Я показав на друга. Мені здалося, що вони налаштовані на мирну розмову, хоча і виглядали дуже суворо. Хлопці подякували йому і всунули в руку ключі від однієї з іномарок. Виявилося, що ці хлопці були братами тієї дівчини. Вони не могли не віддячити Сашу, адже він врятував їх єдину сестру. Друг ще довго не міг прийти до тями. Адже він протягом трьох років збирав на машину, але ніяк придбати її не міг.
