Петрівна називає свого зятя «дивним». Ніколи вона ще не зустрічала такого мужика. Її чоловік працює на вантажній машині. Живе у неї в будинку. Працьовитий, але не проти випити. Зробити що-небудь по господарству-допоможе, якщо потрібно. Але якщо прийде з роботи, а вдома немає вечері – ось це kошмар. А в іншої сусідки така ситуація склалася. Дочка тієї переїхала до чоловіка в місто, але вони часто приїжджають до неї погостювати. Сусідка їх пригощає, а в дорогу відправляє цілі припаси. Іноді буває так, що дочка з чоловіком просять у неї rрошей. Вона для них нічого не шkодує. Але чоловік цей по дому практично нічого робити не вміє.
Попросила якось господиня перелатати їй дах — так з роботою він справлявся протягом 2-3 місяців. Одного разу у Петрівни виникла та ж проблема. І вона попросила зятя доnомогти. Той сказав, що буде зроблено. На наступний день привіз робітників, ті впоралися із завданням всього за пару годин. Більш того, Петрівна сама вибирала колір покриття і форму нового даху. Коли Петрівна з чоловіком їдуть до дітей в гості, чоловік зустрічає їх як найрідніших людей. Жодного разу не запитав, А чого це ви без попередження приїхали. Завжди пройдеться по магазинах, набере кращих продуктів, сам приготує смачну вечерю і крикне – «швидко до столу». Але Петрівна собі місця не знаходить, коли зять починає метушитися по кухні. Вона не розуміє, як її дочка дозволяє собі таке.
Одного разу вона безпосередньо запитала, чому у них в будинку така ситуація, так дочка без докорів сумління відповіла, що у неї дороrий манікюр. — Та що тобі постійно не подобається? — кажуть подруги сусідці. — Твоя дочка як сир в маслі катається, а ти все чимось незадоволена. Хто сказав, що мужика не повинно бути на кухні? Якщо вміє готувати-то нехай готує, скільки хоче. Тобі-то що? Але всі ми розуміємо: Петрівна просто не бачила, що мужики можуть бути такими. Адже вона-то все життя бачила іншу картину: чоловік йшов на роботу, приходив пізно ввечері, вечеряв і лягав спати. Все господарство було на її тендітних плечах: готувала і прибиралася вона з ранку до вечора. Потихеньку Петрівна почала розуміти, що доньці пощастило. А щастя дітей-найголовніше.
