Зі свекрухою, Амалією Тимуровною, ми жили мирно. Вона у себе в квартирі, ми у себе. В гості до нас не приїжджала, вважаючи за краще запрошувати нас. Працювала і отримувала nенсію. І син теж підкидав матері грошенят. Коли у нас наро дився син, свекруха зраділа, але про життя онука цікавилася лише по телефону. Таке ставлення змінилося, коли нас з чоловіком запросили на весілля в інше місто.
Везти дворічного малюка з собою ми побою алися. Попросили свекруху взяти онука до себе. Вона цьому не зраділа, але допомогти погодилася. Разом з онуком ми привезли до неї все, що могло знадобитися і залишили ще грошей, на всякий поже жний. Відгуляли на весіллі три дні і повернулися додому. Чоловік поїхав за сином, прихопивши гостинців матері.
Після цього Амалія Тимуровна регулярно дзвонила і питала, коли ми привеземо до неї онука. І ми відвозили. Практично на кожні вихідні. Само собою, разом з сином привозили і припаси, і грошей. Бабуся в придане до онука отримувала маленький бонус. За місяць накопичувалася непогана сума і постійно наповнювався її холодильник. Це вже увійшло в звичку.
Тривало це майже три роки, поки рік тому наші фінан сові справи не занепали. Мене звільнили з роботи, чоловіку скоротили виплати, а на нас ще й висів kредит за машину. Того разу ми вимушено відправили сина до бабусі без конверта і продуктів. Чоловік повернувся похмурий, і сказав, що це було в останній раз і більше хлопчика до бабусі не відвеземо.
Пару тижнів тому наші фінансові справи почали приходити в порядок. Я працюю, чоловік змінив роботу на більш дохідну, кредит по машині закритий. І відразу ж подзвонила свекруха. — Онука не привозите, самі не приїжджаєте — — солодко «співала» вона. Але ми проти того, щоб онук гостював у бабусі і став ширмою для вичавлювання з нас грошей. Хоче свекруха бачити онука, нехай сама приїжджає. Ми від неї Ні гостинців, ні грошей не чекаємо.
