Думаю, моя історія буде знайома багатьом, адже я більш ніж впевнена, що таких гостей, як я, повно у багатьох людей. Ні, не всі гості крадуть, але після деяких лишається жа хливий осад. Дуже часто мої гості стали просити, а іноді навіть вимагати в мене те чи інше. Нещодавно я пішла до кафе з подругою. Перед виходом я нафарбувала губи помадою, якій я вірна вже років 5 як мінімум. Коли ми зустрілися, подруга зробила мені комплімент на кшталт «відмінно виглядаєш», але коли ми вже збиралися розійтися, вона сказала:
— Слухай, я зрозуміла, що сьогодні на твоєму обличчі не таке: цей відтінок тобі жа хливо не підходить. А я давно саме його шукаю. Може, махнемося? Але речі просять не лише у мене. Наприклад, 2 місяці тому був день народження мого синочка. Того дня ми не так подарунків отримали, скільки втратили. Подарунки мого сина спочатку оцінювалися моєю сестрою та близькою подругою, тільки потім діставалися йому. Зрозуміло, мабуть, що багато чого вони забрали собі, точніше, своїм дітям.
Аргументи були різні, починаючи від “Цей матеріал шкідливий, не давай це синові.”, до “О, мій давно про таку машинку мріє, у твого – он, скільки. Я заберу?». А одного разу дружина колеги мого чоловіка забрала з собою нашу м’ясну тарілку перед тим, як піти, адже вона дуже любить таку ковбаску. А ще мені подруга вже 10-й день поспіль дзвонить, питає, чи не виріс мій син із комбінезону, адже вона своєму новий купувати не хоче. Скажіть, як мені бути з такими гостями? Я не хочу nсувати стосунки з друзями та родичами, але іноді їхнє нах абство переходить усі межі.
