Мій перший чоловік був пілотом. Ми одружилися і незабаром у нас наро дився чудовий хлопчик. Ми жили у невеликому війсьkовому містечку та виховували сина. У нас із чоловіком довгий час було все добре. Але незабаром я помітила, що чоловік став сумнівно аrресивним. Іноді міг навіть через якусь нісенітницю накинутися на мене з кулаками. Тоді я швидко зібрала речі та з сином їхала до батьків. Через кілька днів він приїжджав за нами, вибачався, казав, що більше таке не повториться – і ми їхали додому. Незабаром меди чна комісія визнала його непридатним для роботи. Виявилося, він має nсихічні роз лади. Коли його звільнили, він став нестерпним та надмірно аrресивним. Тому я зібрала речі та остаточно переїхала до батьків. Ми розійшлися. Здавалося, життя починає налагоджуватися.
Але потім ми дізналися, що мама хво ра і їй лишилося жити небагато. Незабаром вона поме рла. Тато дуже тяжко пережив цю втрату. Його друг часто приходив до нас у гості, намагався бути поруч із батьком та підтримувати його. Він також добре впливав на мене, дбав про мене. Він був старший за мене на 14 років, але різниця у віці у спілкуванні не особливо відчувалося. Ми добре ладнали один з одним, він теж мені подобався. Незабаром він зробив мені пропозицію. На початку я сумнівалася, але його увага та ласка переконали мене – я погодилася. Через деякий час я збиралася переїжджати, як він заявив, що мій син не може жити з нами. Поставив мене перед вибором: чи він, чи син. Я переїхала до нього. На цей момент я не мала іншого виходу. Я була ваrітна, і я не мала роботи.
Сина я відвезла до колишньої свекрухи. Вона дуже любила єдиного онука і була рада такому перебігу подій. Незабаром я наро дила свого другого сина. Коли чоловік був на роботі, я запрошувала сина до себе. Ми втрьох гуляли, проводили час. Добре, що чоловік давав мені свободу у фінансовому плані. І забезпечував сина всім. Проте я відчувала, що на душі в нього щось не так. Він не ділився зі мною, не розкривався до кінця. Зрозуміло, що бабусі теж все не розкажеш. Я потрібна була йому завжди, а не на пару годин. А виходило, що я проводжу практично весь свій час тільки з молодшим сином. Ця думка не давала мені сnокою. Я знаю, що може бути з дітьми, які не отримують належної уваги та турботи від батьків. Я не хочу, щоб приятий мною ситуативний вибір вплинув на все життя мого сина. Вже дуже пізно щось міняти. Знаю лише одне, що я не мала права жерт вувати щастям сина заради свого щастя.
