Через 3 роки я, нарешті, спромоглася закрити kредит, який взяла, щоб куnити машину своєї мрії. Якоїсь миті я зрозуміла, що власна машина мені просто необхідна. Я витрачала дуже багато часу, щоб доїхати до роботи на громадському транспорті. До того ж, дітей теж треба було відвезти до школи, садка, гуртка, і на дорогу ми витрачали більшу частину нашого дня. Тоді я оформила kредит, і все ж таки взяла собі машину. Жити нам стало простіше та спокійніше. Нещодавно я перейшла на дистанційку і почала працювати з дому.
Моя мама, як тільки дізналася цю новину, відразу дала зрозуміти, що на даний момент машина потрібна братові більше, ніж мені. Він працює таксистом та встиг поламати кілька машин. Він дуже неуважний і часто потрапляє в аварії. Після того як розбив власну машину, більше не може водити таксі, а грошей на нову в нього немає. Саме тому вони з мамою вирішили, що він може взяти та їздити на моїй, поки сам куnить нову. Я абсолютно не шкідлива людина. Однак я вважаю, що дуже несправедливо відібрати у мене машину, для придбання якого я збирала цілих три роки.
Брата свого я знаю чудово, він одразу зіпсує в машині все, що тільки зможе. До того ж, машина мені справді потрібна час від часу. Щодня мама мені дзвонить і кричить у слухавку, що я не даю братові забезпечувати свою сім’ю. Потім дзвонить брат, і каже, що він не шkодував би до мене. Потім дзвонить мій тато і каже, що я маю рацію, і що брат уже дорослий чоловік і повинен сам вирішувати свої проблеми. Далі дзвонить дружина брата та каже, що не варто віддавати йому машину. Говорить, що він її розіб’є, і йому потрібно просто знайти інший спосіб заробітку. Словом — сім’я розділилася на два табори, де кожен вважає, що має рацію. Машина моя власна, і я думаю, що я маю право її не віддавати в руки nоганого та нікудишнього водія. Якщо через це вони готові зі мною більше не спілкуватися, то це вже їхнє право, але моє рішення остаточне.
