Останній рік видався непростим. Іноді ніж в спину прилітає звідти, звідки зовсім не очікуєш, від дуже близьких людей. Ми з мамою живемо в двокімнатній квартирі. Брат одружився чотири роки тому. Відтоді неначе відмовився від усіх своїх родинних зв’язків, танцює під дудку своєї дружини. Вона їм рулить, як їй захочеться. Ми намагалися не злитися на нього, шукали виправдання того, що він практично припинив з нами спілкування. Але остання його витівка — це перебір.
Він прийшов і заявив, що ми повин ні поступитися йому квартиру, аргументуючи тим, що у нього є дитина. Якби він попросив про фі нансову доnомогу, ми б з мамою обов’язково спробували б йому доnомогти, забувши образи. Але він про доnомогу не просив. Він навіть говорити з нами не намагався, наказав звільнити квартиру і відразу подав до су ду. Останній рік йде цей безглуздий розгляд. Юрист нас заспокоює, що у брата майже немає шансів. Чесно кажучи, мене не матеріальна, а етична сторона більше цікавить. У них є дах над головою, вони живуть в квартирі його дружини. Квартира в хорошому районі, двокімнатна.
А нам з мамою нікуди йти. Рідний брат готовий мене залишити на вулиці, підкоряючись вимогам своєї дружини. Я не розумію, чому він таким став, адже начебто не був слабохарактерним. Чому зараз у всьому її слухає і готовий зрадити рідних людей? Так, я розумію, що у них є дитина. Але вони її завели усвідомлено. Я не можу сказати, що вони сильно в чомусь потребують. Обидва працюють. Ця обставина робить вчинок ще більш nротивним. За квартиру ми будемо боротися, його на хабство успіхом не обвінчається. Тим більше, що шансів у нього немає практично.
