Я Nлакала, Вимагала, Благала Чоловіка Більше Так Не Робити, Мені Ж Бо Ляче, Але Його Ранковий Ритуал Був Важливішим

ПОЛИТИКА

Я зі звичайної сім’ї. Тато працює водієм, мати – вчителька. Ми жили добре, мирно. У будинку завжди були теплі, дружні стосунки. Тато і мама дуже любили мене: я їхня єдина і улюблена донька. Якось я познайомилася на вечірці з одним хлопцем. Стали зустрічатись. Він мені квіти дарував, доглядав мене. З ним було весело. Він життєрадісна, цікава людина. Зізнався мені в kоханні. Я ходила щаслива. Подруги із заздрістю дивилися на мене, а батьки схвалили мій вибір. Коли він просив моєї руки, тато з мамою одразу погодилися.

Зустрічалися майже рік, а потім призначили день весілля. Його батьки nодарували нам трикімнатну квартиру в новобудові, ще й шикарну машину. Одне слово, повне щастя. Але через шість місяців я зібрала всі мої речі і із заnлаканими очима повернулася до батьків. Я розповіла, що мій чоловік змінився, він не такий, яким я його уявляла. І сказала причину мого відходу. Мама посміялася і почала переконувати мене повернутися до чоловіка. Тато теж сказав, що я маю взятися за голову. Але що робить мій чоловік.

Встає рано, о шостій ранку. У перші дні спільного життя він сам собі готував каву, робив бутерброди. Потім свекруха сказала, що то обов’язки дружини. З того часу чоловік почав мене будити о шостій ранку. А я – сова. Я пізно лягаю, пізно встаю. Для мене нелегко вставати так рано. Я ставила будильник, але це не доnомагало. Чоловік знайшов оригінальний спосіб. О шостій ранку він скидав мене з ліжка. У мене досі всі кістки болять. Я просила його так не робити, вимагала, nлакала, але він продовжував. Може, його так привчили, але це для мене ст рес.