Ми у шлюбі з Вадимом прожили п’ятнадцять років, а потім він узяв і пішов від мене до іншої жінки. Синові нашому дванадцять. Пішов він некрасиво. Я ще мовчу про те, як я зраду переживала. Він залишив на мені іnотеку та кре дити на побутову техніку. Просто спочатку він офіційно ніде не працював, тож усе це оформляли на моє ім’я. Потім знайшов високооnлачувану роботу, став десь постійно пропадати, гуляти, останньою краплею стала наявність ко ханки. Я намагалася до нього достукатися, що мені з цим буде дуже важко.
Він прямо заявив після роз лучення, твої кре дити твоя справа. Аліменти також не nлатив, півроку на зв’язок не виходив. Оголосився за півроку, сказав, що з сином хоче спілкуватися. Перешко джати я не стала, дитина теж су мувала. Нічого nоганого про ко лишнього чоловіка я не говорила дитині. Зрештою він батько. Хлопчику потрібний тато. Щоправда, я сумнівалася, що саме такий. Чому він може його навчити? Кидати дружин, зрад жувати, відмовлятися від відповідальності? Сумнівні навички. Син після зустрічей із батьком повертався з дороrими іграшками. Згодом я помітила, що він по-іншому став до мене ставитися.
Вадим проти мене налаштовував дитину, наговорив якісь гидоти. Коли він прийшов у черговий раз, щоб відвідати сина вдома. Я, пересилуючи себе, закотила йому скан дал, зробила це спеціально при дитині. Сказала про алі менти, про кре дити, іншу жінку. Син про це не знав. Вадим теж виглядав розгубленим. Він не думав, що я на це здатна. Ну а що? Слабо відповідати за свої вчинки? Син повинен знати свого батька в обличчя, справжнє обличчя. Жаль тільки, що довелося опуститися до його рівня і втручати дитину в цей весь бруд. Однак це спрацювало . З того часу я і син одна команда.
