Я залетіла від свого бойфренда. І без дитини у нас було все серйозно, ми хотіли звести сім’ю, але раптова ваrітність прискорила наші плани. Ми не встигли зібрати гроші та куnити квартиру. Грошей забракло б навіть на знімну. Довелося на якийсь час пожити у моїх батьків. З ними жила і моя старша, незаміжня сестра. Їй на той момент було 25 і в своїй самоті вона звинувачувала мене тільки тому, що я перша вийшла заміж, порушивши всі традиції. Марно було пояснювати їй, що я хотіла наро дити дитину в офіційному шлюбі.
У нашому будинку майже кожен день були свар ки та скан дали, ми не могли розділити обов’язки по дому, крім цього мати постійно дорікала мені за те, що я вийшла заміж за чоловіка без грошей. Підтримку я отпримувала тільки від чоловіка. Ситуація погіршилася після народження дитини. Сестра скар жилася, що не може спати через дитину, що кричить, а вранці їй потрібно на роботу. Мати не звертала уваги на онука, ще й змушувала доробляти по дому обов’язки. Єдина людина, яка підтримувала мене був мій батько.
Нам із чоловіком довелося переїхати жити до свекрухи. Через рідну матір мені довелося два роки терпіти закиди та моралі свекрухи. Зрештою, у нас з’явилася своя квартира, ми більше ні від кого не залежимо. Не знаю чому, але мої рідні тільки нещодавно прийшли до тями і тепер хочуть налагодити стосун ки. -А привозь до нас онука! — каже мама, а сестра у свою чергу скар житься, що я з нею мало спілкуюся. І ось як після всього їх пробачити та прийняти? Єдина людина, якій я завжди рада – це батько, а мати не має жодних прав скар житися та засуджувати мене.
