Мама в дитинстві заощаджувала на нас із братом. У дитинстві я цього не розуміла, але зараз чітко усвідомлюю. Це в певному сенсі nрикро. Сама вона одягалася модно, а на нас натягувала старий одяг родичів. Незрозуміло чому вона так робила, адже загалом заробляла середньо. Але одяг – це ще не найголовніше. Коли настав мій час вступати до університету, я не пройшла на бюджет через нестачу балів. Мама тоді одразу заявила, що не збирається платити за моє навчання.
Мені було дуже прикро. Невже вона зовсім не думає про моє майбутнє? Можна було й назбирати невелику суму на мою освіту. Я не хотіла надходити аби куди й вирішила відкласти цю справу до наступного року і заробити грошей за цей час. До того ж я зрозуміла, що можу розраховувати тільки на себе в цьому житті. Я знайшла підробіток і накопичила на свою освіту. Незабаром змогла переїхати до гуртожитку.
Через п’ять років, коли я вже закінчила університет і жила самостійно, у тій самій ситуації опинився мій брат. Він не став стримувати емоції і висловив все мамі, назвавши її еrоїсткою. Мама дуже обра зилася. Я сплатила за навчання свого брата. Мама тепер уже старенька. Ні в мене, ні в брата немає бажання спілкуватися з нею. Вона щодня дзвонить нам і нагадує, що ми невдячні діти. Їй всього шістдесят, але вона розраховує, що ми її будемо утримувати.
