Ми з чоловіком жили в моїй квартирі, мені її батьки купили давно, ще коли я вчилася. Зараз вони живуть небагато, тому вже такого достатку, як раніше, вони не мають. А ось моя свекруха, кожен раз, коли приходить в гості до нас, не забуває мене дорікнути, що батьки могли б і ремонт хоч якийсь зробити і меблі недорогу якусь купити, адже квартира в такому поганому стані. Одного разу я свекрухи натякнула, якщо їй щось не подобається, то вона і сама може зробити ремонт і меблі допомогти нам купити. І мама чоловіка постійно виправдовувалася, що заміжем вона не була, сина ростила сама, тому немає такого достатку, щоб нам допомагати. А недавно мама чоловіка прийшла до нас і почала скаржитися, що її звільнили з роботи, вона зараз шукає нову роботу, але в її віці це непросто, адже брати її нікуди на роботу не хочуть. Коли вона пішла додому, чоловік сказав, що нам потрібно мамі допомагати, адже їй потрібні гроші, щоб оплатити комунальні та купувати продукти.
Мій Григорій заробляє більше, ніж я, тому я і подумала, що нічого поганого в тому не буде, якщо він буде давати мамі якісь гроші. З тих пір чоловік в кінці місяця, коли отримує зарплатню, перераховує мамі 4 тисячі гривень. Мама чоловіка нам вдячна за це; сказала, що буде допомагати нам у всьому. Потім вона знайшла собі роботу — диспетчером на телефоні з дому. Там платять копійки, але для неї ці гроші дуже важливі. Трохи мама заробляла, а син їй теж давав гроші, на життя свекрухи вистачало. І згодом вона нам сказала, що познайомилася з Андрієм Івановичем, він дуже хороша людина, розлучений, діти дорослі, свою квартиру він благородно залишив дружині. А потім переїхав до мами чоловіка. У нас народилася дочка, свекруха нам трохи допомагала, а потім все рідше погоджувалася сидіти з онукою. Коли наша дівчинка пішла в садок, я вийшла на роботу.
Вона всього тиждень туди ходила, а потім захворіла. Ми попросили маму чоловіка посидіти з нею ці дні. На наступний ранок свекруха, як і обіцяла, прийшла. На другий день теж. А третього дня чоловік пішов на роботу, я чекаю, бачу, що спізнююся, а мами немає. Дзвоню — телефон не бере, чоловікові теж не відповідає. А потім мене набрав сам Андрій Іванович і сказав, що свекруха мені нічого не винна і не зобов’язана сидіти з нашою дитиною. Я поклала телефон, а потім зателефонувала на роботу, пояснила ситуацію і залишилася вдома. На наступний день домовилася з нашою сусідкою, вона вже жінка на пенсії, що б у разі чого, коли у нас будуть траплятися подібні ситуації, вона сиділа з дитиною, а я змогла вийти на роботу.
Звичайно, ми домовилися, що я буду платити їй за це. Сусідка з радістю погодилася, адже зайва копійка знадобиться. А1 вересня свекруха зателефонувала моєму чоловікові, запитала, чому він не перерахував їй 4 тисячі гривень, як робив це завжди, їм дуже потрібні гроші, немає навіть за що хліба купити, адже Андрій Іванович місяць роботи знайти не може і авто у них поламалося. А Григорій сказав матері, що ми їй нічого не винні. Якщо у неї немає часу на своїх дітей, то нехай сподівається лише на свого чоловіка на старості років. Можливо, це і негарно. Але іншого виходу ми не бачимо.
