Валентина Іванівна зі сльо зами на очах дивилася на сина. Йому вже тридцять три, а він безробітний. Все життя пішло кривою, коли він став nити. Зрозуміло, жодна нормальна жінка не довго терпітиме біля себе n’яницю. У якомусь сенсі жінка зви нувачувала себе в тому, що не змогла вберегти сина від зrубної звички. Сама двадцять років у школі працювала, покоління виховувала, а сина виховати не змогла. Якось із важкими пакетами жінка поверталася додому. Поруч із нею пригальмував позашляховик.
Вікно опустилося. Жінка насилу впізнала у солідно одягненому чоловікові свого колишнього учня. -Валентино Іванівно, сідайте, я вас до дому довезу! Вже в машині почалася розмова. Сергій у свої тридцять років був дуже успішним бізнесменом. -А у вас як справи, Валентино Іванівно? Жінка опустила погляд і чомусь вирішила поділитися своїм ли хом. На кілька хвилин хлопець задумався, а потім каже. -Не хвилюйтеся, я все вирішу, йдіть додому.
Наступного дня Павла спіймали люди в темних костюмах і силоміць посадили в машину, привели загороду до великого особняка. -Ти тут тепер працюєш охоронцем! Працюєш з ранку до вечора, додому йдеш поспати. Працюєш щодня чотири місяці, а потім можеш брати вихідні. Житимеш у маленькому будиночку на краю ділянки, там все для життя є. Платитимемо пристойно. Чоловік розгублено кліпнув, а потім кивнув. Він уже рік обіцяв знайти роботу, а тут таке. Про такий оклад він і не мріяв! З цього моменту в його житті розпочався новий розділ.
