Їду якось потягом у відрядження. Моїми сусідами у купе стала молода, подружня пара з дитиною. Спочатку я зраділа цій обставині, на перший погляд люди адекватні. Але це лише на перший погляд. Через кілька годин вони почали мене дра тувати. Дружину звали Іриною, а чоловіка Володимиром. Іра була дівчина якась надто покірна та тиха, а ось у її чоловіка була якась звичка у всьому дружину контролювати. Він спілкувався з нею виключно в наказному тоні, ніби вона якась тупувата дитина.
Не люблю, коли чоловіки лізуть в жіночі справи, а цей персонаж свій ніс совал взагалі в усе: -Погодуй дитину! -Сиди рівно! -Квитки дай! -Спи! -Відпочинь! -Катя, помовчи, ти ні в чому не розумієшся! Взагалі жодної нормальної пропозиції, одні накази. До собак і те краще ставляться. У мене після дня спільного проживання вже око смикалося. Якось, коли її чоловік вийшов покурити, я не витримала і звернулася до жінки.
-Він у вас завжди такий нер вовий? Ірина зніяковіла. -Він не нер вовий, просто так піклується про нас. Я подивилася на неї з жалем. — Так, дитинко, така турбота найrірше. Навіть не знаю, навіщо ти це терпиш. Тут незрозуміло звідки в ній прокинувся опір: -Я люблю свого чоловіка. У нас все чудово! Не лізьте не у свою справу. Не знаю, як я пережила цю поїздку. У моїй голові не вкладається, як деякі жінки зазнають такої неповаги до себе.
