Для нас із Олегом головною цінністю у житті була родина. І для дітей ми були готові на все! Заощаджували на собі, зате звели величезний будинок, про який мріяли з юних років. У нас троє дітей, і ми звичайно ж хотіли подбати ще й про їхнє житло, але купити три квартири – проблематична справа. Але, оскільки допомогти все одно хотіли, то запропонували дітям взяти кредити. Ми допомагали б їм, якби в когось не вистачало в якийсь місяць, сиділи б з дітьми, якби батькам треба було багато працювати. Але все, що ми отримали натомість – це зви нувачення у тому, які ми еrоїсти, і що не подбали про своїх дітей.
Діти зви нувачують нас у тому, що ми все життя думали тільки про себе: звели собі великий і гарний будинок, а щодо їхнього житла навіть і не збиралися думати. Більше того, нещодавно ми з чоловіком виразно зрозуміли, що старша та середня дочка поклали око на наш будинок. Стали натякати нам на те, що навколо природа, недалеко знаходяться дитячий садок та школа. І взагалі – навіщо стільки років платити кредит… І тільки наш молодший – син – виявився менш еrоїстичним. Коли він одружився, то став жити зі своєю дружиною на орендованій квартирі. Пара вирішила почекати з дітьми, доки не буде вирішено квартирне питання.
Нині вони відкладають гроші для покупки власного житла. Коли я запитала дочок – що нам робити в цій ситуації – вони запропонували нам однокімнатну квартиру, мовляв, на старості років багато зручностей і не потрібно – а їм віддати велику хату, адже у них діти, а тим потрібне багато місця, дворик, гойдалка. Одна з дочок живе з чоловіком на орендованій квартирі, а друга у свекрів. З одного боку, ми з Олегом відчуваємо прови ну, що не змогли забезпечити доньок квартирами, але, з іншого боку, залазити у борrи та відмовлятися від свого будинку ми не збираємось. До того ж, у них є чоловіки, і якщо вони чоловіки – самі повинні забезпечити свою сім’ю дахом над головою.
