Маю дві доньки. Ми з дружиною їх виховали дуже товариськими, життєрадісними регітушками. Ми живемо в багатоповерховому будинку, і в нашому будинку дуже багато дітей, отже, і друзів у дівчаток – хоч греблю гати. Поруч із нами живуть однокласники доньок. Вони завжди разом. То всі у нас збираються, грають, то у сусідів, то надворі, якщо погода дозволяє. Ми з сусідами самі дуже близькі, часто гостюємо одне в одного. Загалом будинок у нас досить дружний.
Всі один одного знають, допомагають, ніколи жодних свароk та розбірок не буває. Нещодавно до нас переїхала нова родина. У них була дочка, ровесниця наших дівчаток. Якось нова сусідка постукала до нас, і коли я відчинив двері, побачив червоне від люті обличчя сусідки. – Ви дуже погано виховали свого сина. Він kривдить мою дочку. Скажіть йому, щоб він тримався подалі від Ані.
Я ледве стримував сміх: — У мене дві дочки, — сказав я. — А як же Ігор? Хіба він тут не живе? — Запитала нова, округливши очі. — На жаль… — я мало не засміявся в цей момент. Сусідка вибачилася та пішла. У нашому будинку взагалі Ігорьков не було. У цьому й полягав весь анекдот. Заради справедливості хочу сказати, що через день нова прийшла зі своєю дочкою до нас і принесла нам печиво до чаю. Ми з їхньою родиною теж незабаром потоваришували, і цю історію згадуємо зі сміхом.
