— Все набри дло! Іду до мами! – заявила Інна чоловікові. Борис, поглинений футболом, навіть не почув, що сказала йому дружина. — Мамо, можна ми з Павликом у тебе трохи поживемо, — сказала Інна матері. — Живіть, скільки треба! Посва рилися з Борею? — Ні. Просто він мені нічим не допомагає, а ти зараз у відпустці. — Ти куди зникла? — поцікавився чоловік, який зателефонував увечері. — Я, йдучи, все тобі сказала. — Нічого не чув. — Звичайно, ти, крім свого футболу, нічого не бачиш і не чуєш! У мами я. — Почалося! А вечерю чому не приготувала? — Не встигла. Ти ж мені не допомагаєш! — А коли повернешся? — За місяць інший.
— Навіщо заміж виходила, якщо від мами не можеш відірватися?! — Ну вже явно не за тім, щоб доглядати за тобою! — Ти з мене підкаблучника не зробила… Пустопорожня розмова набридла Інні, і вона кинула слухавку… Через шість днів Боря знову зателефонував до Інни. — Кохана, я по тобі сумував. Давай я по тобі заїду, привезу вас додому. — Обіцяєш допомагати мені? — Ніколи я не займатимуся бабськими справами! Минуло ще три тижні. Павлик підріс, почав спати всю ніч не прокидаючись. У суботу Інна сказала мамі. — Поїду я з Борькою помирюся. Потім ми разом приїдемо за Павликом.
— Правильно, доню! — схвалила наміри Інни Ольга Захарівна. Зайшовши до своєї квартири, Інна спіткнулася про жіночі туфлі. Пройшовши далі, побачила розкиданий там і там жіночий одяг, а у своїй спальні, на своєму ліжку чоловіка з якоюсь дівчиною. Говорити щось було зайвим. Інна повернулася і попрямувала до виходу. — Інно, стій! — Чоловік кинувся за нею. — Я тебе люблю, мені потрібна лише ти. А ця так… Інна, грюкнувши дверима, вибігла з квартири. Вона готова було пробачити чоловічі все, але не зра ду.
