— Люба, у мене для тебе сюрприз. Мама разом із нами поїде на море! – сказав Діма. — Це хто так вирішив? – насупилась Тетяна. — Ну мама попросила, і я не зміг їй відмовити. — Світлано Семенівно, ви навіщо попросилися з нами на море? Хіба сама не зможете поїхати? — Запитала у свекрухи Тетяна. — Я? Попросилася? Так мене ж Діма попросив. Сказав, мовляв, навіщо тобі самій залишатися… З недавніх пір Діма оточив свою маму турботою та увагою. Постійно відвідував її і виконував будь-які її забаганки. Пояснював, мовляв, відчуває провину, що залишив її одну…
У залі очікування Тетяна, Дмитро, їхній син Саша та Світлана Семенівна чекали реєстрації на свій літак. — Доброго дня, Дмитре! Світлано Семенівно, моя повага! Внучок, доню, привіт, – привітався високий чоловік зі спортивною сумкою. — Ну що, рідню, поплескаємось у море?! — А ви, Петре Савелійовичу, теж їдете з нами? – здивовано промимрив Діма. — Так. Танюшка попросила. Сказала, що там треба доглядати за онуком. Та й за тобою око та око потрібне, – зі сміхом відповів тесть. Діма відвів дружину убік. — І як це розуміти?
— Ну, мій тато живе від нас далеко. Я йому уваги зовсім не приділяю. Відвідую рідко. От і вирішила доставити татові радість. — Але ж можна було зі мною порадитися. — А ти? Радився зі мною, коли просив маму поїхати з нами? — А тато і за онуком допоможе доглянути, і за Світланою Семенівною подоглядає. Номер у нас великий, так що ви всі там спокійно розміститеся. — «Ви»?! А чому не «ми»? — Тому що ви летите втрьох. А я з подругою, Катею, летимо на інший курорт. До речі, оголосили реєстрацію на мій рейс. Тож приємного вам відпочинку! І до побачення.
