Я зі своїм молодшим братом їхав до своєї бабусі до іншого села. Дорога займала дві години, тому я купив два квитки, щоби брат сидів окремо. Йому тоді було шість років, але він був досить великий. Я посадив його біля вікна, щоб йому було цікавіше в дорозі. Так як ми виходимо на першій зупинці, ми сіли вперед, а речі, які зі мною відправила мати, я поставив біля своїх ніг. Оскільки в автобусі були місця, водій зупинявся на зупинках. Залишилися місця лише позаду автобуса. Раптом до автобуса піднялася одна габаритна жінка, з презирством на мене подивилася і одразу вирішила, що вона має сісти на моє місце.
Я їй сказав, що позаду автобуса є ще місця, але вона й не збиралася туди йти. — Посади дитину до себе на коліна, а я сяду на твоє місце, — заявила вона мені. — Я купив два квитки тільки тому, щоб дитина сіла окремо, і щоб нам обом було зручно. А позаду є місце, ви можете сісти там. — Не буду я там сидіти, я завжди сиджу на цьому місці. Мені завжди всі поступаються місцем, — нахабно заявила вона. Тобі легше буде сісти ззаду, а я зі своїми габаритами туди пройти не можу.
Вона стояла біля нас і під час поворотів усім своїм тілом перекидалася на мене. Мене це дуже дратувало, але я не лая вся з нею лише тому, щоб не надавати братові поганий приклад. Але вона не заспокоювалася. — Поступися мені місцем, посади дитину собі на коліна. — Не збираюсь. Ми заплатили і сидітимемо на своїх місцях, — спокійно відповідав цій нахабній пасажирці я, але ледве стримував себе. Вона почала вже лаятись і нахабно вимагати поступитися їй місцем, Як раптом водій автобуса зупинився і висадив її, віддавши гроші за проїзд. – Завжди від цієї жінки буває багато галасу. Гроші за проїзд не варті того, щоб я псував свої нерви.
