У мене була безтурботна молодість. Ми гуляли, ходили з друзями до клубів, я просто насолоджувалася життям. А коли мені було двадцять два, я зустріла Віктора. Він був дуже симпатичним і веселим хлопцем, в якого не можна було не закохатися. За ним усі дівчатка бігали, а він обрав мене. У мене одразу піднялася самооцінка. Я вже мріяла про весілля, медовий місяць. Він мав свою квартиру, машину, сімейний бізнес. Але, як виявилося, для Віктора ці стосунки не були серйозними, і одного чудового дня він виніс мої речі зі свого будинку, сказавши, що ми один одному не підходимо. Нібито ми були із різних світів.
Я так переживала після того, що схудла на п’ятнадцять кілограмів. Це зіnсувало моє здоров’я, навіть операцію довелося робити. Потім я вже вирішила збудувати свою кар’єру. Я стала майстром манікюру, що давало мені чимало грошей. Я і квартиру купила і свій салон відкрила. А два роки тому я зустріла Романа. Мені було вже сорок чотири роки. Він зайшов у наш салон гроші обміняти, ми розмовляли і одразу почали зустрічатися. За кілька місяців ми розписалися і почали жити разом. Нам дуже хотілося мати дітей, але мені не виходило заваrітніти.
Тоді ми зважилися на штучне заnліднення, і цього разу все вийшло. Бог почув мене і послав навіть двох: хлопчика та дівчинку. Я була на сьомому небі від щастя. Я хочу стати для них найкращою мамою на світі. Пологи пройшли легко, я швидко стала на ноги і почала дбати про своїх малюків. Ні моя мама, ні сестра не приїхали до пологового будинку. Вони вважають, що я їх зrаньбила, адже у такому віці люди не народжують. Родичі чоловіка також не приїхали і не привітали нас. А я не можу зрозуміти? Хіба гріх народжувати у зрілому віці? Я ж так хотіла мати справжню родину із дітьми. А доля склалася так, що народити я змогла лише у сорок шість років.
