Ми з села, але дуже баrаті люди. Добротний, двоповерховий будинок, земельні ділянки, кілька тракторів. Ми маємо велике господарство і ніколи не потребували коштів. Ми багато працювали, щоб цього досягти. Загалом у нас двоє синів-старший Олег та молодший Олексій. Взимку все майно вирішили переписати на молодшого. Чому ми вирішили все переписати на молодшого? Ось після Нового року Олег із дружиною приїхали, навіть не вітаючись він почав висловлювати претензії. -Мамо, ви зовсім розумом тут з батьком рушили?
Чому все на Альошу переписали? Ти ж знаєш, що маю kредит, дітей! — Олеже, не треба кричати. Сусіди ж почують! Олег навіть не роззувався, у взутті та куртці почав шукати батька. А невістка Ольга дивилася на мене з неприязнью, ніби її зараз знудить. Я намагалася зберігати спокій. — Де тато? Від мене сховався? – Ні, батько твій у ліkарні лежить. Про спадщину ти швидkо дізнався, а на батька рідного начхати, а я ж дзвонила тобі і твоїй дружині! Що ви мені відповіли? Що зайняті. Адже Коля вже півроку хво ріє.
Ти його хоч раз відвідав? — Це не змінює справи. -Ти так думаєш? Весь цей час Альоша з дружиною нам у всьому доnомагали. Вони і на обстеження возили, і все потрібне куnували. Лише молодший син надав доnомогу у складний момент! Олег все одно моторошно образився, наговорив, що ми більше не батьки йому і вони пішли. Я вважаю, що ми з чоловіком правильно вчинили. Ми не заслужили такого відношення та байдужості від старшого сина.
