Щомісяця, першого числа, протягом 10 років, жінка їхала у відрядження. Чоловік дуже хотів простежити за нею, щоб дізнатися правду. І ось, що з цього вийшло

ПОЛИТИКА

— Знову їдеш? — запитав я зі злістю y дружини. — Так. Ти ж знаєш, відрядження, — винувато посміхнулася Ганна. — Щомісяця, першого числа, протягом десяти років. Тобі самій не здається це дивним? — посміхнувся я, втомившись від брехні. — Ні! — твердо сказала Анна. Зі своєю дружиною, Ганною, я познайомився будучи студентом. Аня викладала літературу в інституті, де я вчився. Рідні категорично були проти наших відносин. Мовляв, вона майже на десять років старше. А я закохався в неї з першого погляду, як хлопчисько. Майже рік домагався уваги дівчини. Кожен день чекав у інституту, дарував квіти, навіть вірш сам склав на її честь. Незабаром вона відповіла мені взаємністю. Але її любов була спокійною, буденної. Мені ж здавалося, що я тихо божеволію. Я нікого і ніколи так не любив як Аню. Я просто дихати не міг без неї. — Анюта, якщо ти коли-небудь зміниш мені, я просто не переживу, — сказав я на повному серйозі, відразу ж після весілля.

— Чи не зміню, — меланхолійно відповіла вона, опустивши очі. І ось, вона знову поїхала. Щомісяця, першого числа, Анна їхала на три дні. Вирішивши покласти край своїм домислів, я найняв приватного детектива. — Алло, Антон Ростиславович? Вона вийшла з квартири. Чекатиму! — подзвонив відразу ж детективу. Ті два дні, здалися мені найдовшими в житті. Я не їв, не спав. Чекав дзвінка Антона. Чекав, і одночасно боявся цього дзвінка, який міг перекреслити все моє щастя. В якийсь момент, я пошкодував про те, що влаштував стеження за дружиною. Але дороги назад не було. Почувши дзвінок телефону, я здригнувся, розуміючи, що настав час дізнатися правду. — Пане Олександре, я дещо дізнався. Потрібно зустрінеться, — сказав детектив. — Буду через півгодини, в нашій кав’ярні, — прошепотів я. Антон Ростиславович чекав мене за крайніх заходів. Чоловік пив каву, дивлячись кудись у далечінь.

— Сідайте! Мені вдалося з’ясувати, куди відлучається ваша дружина. Ви мали рацію, вона не їздить у відрядження. Але не хвилюйтеся, Анна не змінює вам, — сказав Антон. — Тобто? Говоріть вже, не мучте! — я втрачав терпіння. — Ваша дружина відвідує першого чоловіка. Він знаходиться в психіатричній лікарні. Як я дізнався, чоловік проведе там все життя. Ніяких шансів на одужання y нього немає. — Що значить перший чоловік? Я вперше чую про це. Чому вона приховує? — підскочив я. — Напевно тому, що не може вам повністю довіряти. Скажу більше, Анна дуже благородна людина. Зберігати відданість людині, який повільно перетворюється в рослину, коштує багато чого! Така жінка ніколи не зрадить, не залишить в біді, не кине.

Чесно? Мені соромно за вас! Замість того, щоб стежити за нею, краще допомогли б тягати жінці важкі сумки в лікарню! — детектив висловив все що думав. Кинувши на столик фотозвіт, чоловік сухо попрощався і вийшов з кафе. Я відкрив конверт з фотографіями. Побачивши «суперника», немічного і жалюгідного, почервонів від сорому і образи. Прикро було за те, що дружина не відчинила мені правду. Але я сам винен, постійно надокучаю їй зі своєю безпідставною ревнощами. — Здрастуй! Я вдома! — вимовила Аня. Видно було, що Аня сильно втомилася. Посміхнувшись мені, дружина одягла фартух, і побрела на кухню. — Дорога, відпочинь, я сам вечерю приготую, — посміхнувся я, обнявши Анну. — Як же добре, що ти y мене є. Візьмеш мене з собою до лікарні? — Ти все знаєш?! — розгубилася дружина. — Так. Прости, але я влаштував стеження за тобою. Обіцяю, що більше ніколи не стану ревнувати. Просто, я дуже боюся тебе втратити. Пообіцяй, що більше між нами не буде ніяких таємниць. — Обіцяю, — посміхнулася Аня. — Зр озумій, я не можу його кинути, y Андрія нікого немає крім мене. — Розумію, і щиро пишаюся тобою. В той момент я зро зумів, що поруч зі мною знаходиться найдобріша і світла людина. Я зміг взяти себе в руки, і припинив ревнувати дружину. Адже в сімейному житті найголовніше це довіра і любов, a все інше — дрібниці.