Це новина перевернула моє життя догори дном. Вранці мені зателефонували з ліkарні та сказали, що мами більше немає. Вона їхала в офіс на свою роботу, як раптом у неї врізалася вантажівка. Ліkарі заспокоювали і казали, що вона нічого не відчула, навіть зрозуміти нічого не встигла б. Я повідомила цю новину татові. З того дня він дуже змінився, перестав розмовляти, закинув свою роботу. Він просто мовчки сидів удома і дивився в одну точку. Нам усім було важко з цим упокоритися, але треба було жити далі. Я буквально змушувала тата йти на роботу, без нього бізнес розвалювався. Ми прийняли для себе, що мама все одно поряд.
Вона далеко, але поруч у кожній нашій душі. Від цього хоч якось легшало. Тато почав багато працювати, навіть дуже багато. Він сильно затримувався, аж до ночі. Але потім я зрозуміла, у чому річ. Пройшло 3 місяці, і тато знайшов собі коханку. Я не знала, як реагувати на цю новину. Адже навіть року не минуло з моменту сме рті мами, а з іншого боку, тато став знову живим: він став усміхатися, радіти життю. Але потім його наречена приїхала до нас додому. Нею виявилася моя подруга дитинства Ліза. Їй стільки ж скільки й мені 25 років, а татові 58. У мене в голові це не вкладається.
Чому саме Ліза? Адже ми з дитинства дружимо, вона часто приходила до нас у гості… Мені навіть думати про це гидко. Тим більше, така велика різниця у віці. Навіщо йому така молода, знайшов би когось свого віку, мудру гарну жінку? Але ж ні, він вибрав саме Лізу. За батька Ліза така добра і хороша, з нею тато почувається чудово. Але як тато йде на роботу, то Ліза показує мені своє справжнє обличчя. Вона радіє, що скоро половина будинку належатиме їй, що вона спокійно зможе витрачати татові гроші, ходити дорогими магазинами. Мені все це так гидко, але я не знаю, що мені робити.
