Я завжди цуралася свекрухи. Вона з першого погляду не злюбила мене. У мене немає вищої освіти, не з королівської родини, і зовнішністю у фотомоделі не вийшла. До речі, мій чоловік теж не блакитних кровей, Аполлона якщо і нагадує, то лише темної, безмісячної ночі. А університетський диплом отримав лише для матері. Він десь у неї вдома лежить. Мій чоловік за фахом не працює. Після одруження ми з чоловіком жили по знімних квартирах. Свекруха навідувалася до нас раз на тиждень. Одного такого відвідування мені вистачило, щоб надалі тікати з дому за найменшої небезпеки появи свекрухи в гостях.
Коли наро дився наш син, втекти вже можливості не було. Мені доводилося мовчки виносити нагінки від свекрухи з приводу і без. Чому мовчки? Я її боя лася. Пам’ятаєте героїню Раневської — «Муля, не нервуй мене» з кінофільму «Підкидьок»? Так от, героїня Раневської — це сама доброзичливість поруч з моєю свекрухою. Ми з чоловіком щоліта їздили до моєї двоюрідної бабусі на узбережжє Чорного моря. Вона єдина з родні, хто по-справжньому любив мене. Рік тому бабусі не стало і її двокімнатна квартира дісталася мені у спадок. Ми з чоловіком вирішили переїхати туди жити. Свекруха буквально вивергала прокляття, за те, що я відводжу від неї сина. Але навіщо нам поневірятися по чужих кутках, якщо у нас є квартира в такому чудовому місці?
Свекруха додумалася вимагати, щоб я продала квартиру біля моря й куnила поруч з нею. Щас. Поміняти море на свекруху. Я що, схожа на дуру? Свекруха таки знайшла рішення. Вона дістала якісь довідки, мовляв, хво ра і їй необхідне морське повітря. Тепер тисне на жалість і проситься до нас жити. Я kатегорично проти. Чоловік теж розуміє, що з його мамою наше життя перетвориться в пекло. Тоді ми вирішили, що свекруха продасть свою квартиру, а мій чоловік оформить на себе однокімнатну квартиру в нашому місті. Мати свої rроші внесе, як початковий внесок, син буде виnлачувати іnотеку. Я думаю, що зможу поставити її на місце, при її спробі покомандувати у мене вдома.
