На кухні пахло смаженою картоплею та м’ясними котлетами, моя дружина Наталя готувала вечерю. Мені подобалося, як вона готує, але наші стосунки вже не були такими, як раніше. У них не було пристрасті й особливої любові, і я знав, що нам час розлу читися. Я підійшов до Наталі, вирішивши серйозно з нею поговорити. — Я хочу розлу читися з тобою, — твердо й упевнено сказав я. Наталя продовжувала смажити котлети, навіть не дивлячись на мене. Я підвищив голос, сподіваючись привернути її увагу, але вона, як і раніше, була зосереджена на їжі, а мене ніби й не існувало.
Зневірившись, щоб вона почула мене, я торкнувся її плеча, але вона, як і раніше, не реагувала. Я сердився, а Наталя залишалася спокійною. Вона переклала котлети зі сковороди і почала нарізати овочевий салат. Я погрожував піти, але Наталя запропонувала повечеряти і все обговорити. Під час вечері я зрозумів, що її все ще люблю. Дивлячись на неї, я помітив її розмащену туш та червоні очі. Мені було соромно за те, що я був таким егоїстичним і не розумів, що вона плакала під час приготування і саме тому й намагалася не повертати голову на мене.
Я вибачився за свої образливі слова, і Наталя мене вибачила, на моє щастя. Я зрозумів, що слова можуть бути такими ж образливими, як і дії, і пообіцяв бути більш уважним і дбайливим щодо неї в майбутньому. У результаті ми вирішили не розлу чатись і працювати над нашими відносинами. Ми пішли на терапію для пар, знову почали робити щось разом і відродили наше кохання у, здавалося б, уже побутових відносинах. Знайте, друзі, не стосунки бувають неробочими, а ми замало над ними працюємо!
