З раннього дитинства мене вчили, що чоловік у сім’ї – це все, і його треба слухатися у будь-якому випадку. У 19 років я погодилася вийти заміж за Анатолія, хоч не любила його. Він був старший за мене на 10 років і з самого початку погано до мене ставився. Кожен день був боротьбою за те, щоб виконати його вимоги та зробити так, щоб він був задоволений.
У мене було троє дітей, і я мріяла вивчати кулінарне мистецтво, але була надто зайнята турботами про ферму та сім’ю. Минав час, мої діти виросли та поїхали з дому. У 43 роки я зрозуміла, що більше не можу терпіти знущання Анатолія . Я зібрала свої речі і поїхала до сусіднього села, де зупинилася в порожньому будинку. Анатолій дзвонив, вимагав повідомити, де я і чому не накритий стіл. Я сказала йому, що пішла від нього назавжди, і повісила слухавку.
Наступного дня я пішла прогулятися селом і наткнувся на Сашка – старого друга дитинства. Ми розмовляли та обмінялися номерами. Хоча я ще не була готова почати зустрічатися, я вперше за багато років відчула себе живою та вільною. Однак мої діти ображалися на мене за те, що я пішла від їхнього батька, і мені важко вдавалося пояснити їм, що я маю право на щастя.
