Я ніколи не стикалася з бі дністю. Мій батько був водієм вантажівки і добре заробляв, а мама сиділа вдома, щоб дбати про нас із братом навіть після декретної відпустки. Ми були слухняними дітьми, тому вона мала час для себе. Мій батько любив маму, забезпечував і захищав її, а також піклувався про нас. Він оплачував нашу освіту та купив нам квартири.
Мій брат згодом продав свою і переїхав до столиці. Два роки тому мій батько помер. Він тяжко працював до останнього дня і залишив моїй матері достатньо грошей, щоб вона жила безбідно. Однак вона швидко все витратила і почала просити у мене грошей. Я завжди допомагала їй, але відчувала, що їй потрібно змінити свої звички витрачати гроші і, можливо, знайти роботу із частковою зайнятістю, адже їй було лише 54 роки.
З двома маленькими дітьми у мене й так було багато власних витрат! Якось мама зателефонувала і знову попросила грошей, але я сказала їй, що цього разу не можу допомогти. Вона засмутилася, коли я додала, що вона могла б заощадити гроші мого батька і що вона ще не стара. Вона звинувачувала мене в невдячності за зусилля, які вона витратила на моє виховання. Я не знала, як дати їй зрозуміти, що настав час змін.
