Коли ми вирішили взяти хатню робітницю, Марину, я і не думала, що зіткнуся з такою проблемою. Вона була старша за нас, зовні порядна і завжди радісна. Мені навіть було трохи ніяково давати їй якісь доручення з огляду на її вік. Однак через кілька тижнів після її приходу я помітила, що мої сережки безвісти зникли. Тоді я вирішила, що просто втратила їх. Але потім зникли й інші прикраси. “Ти не бачив мої браслети?” — спитала я чоловіка одного вечора. “Ні. Невже ти підозрюєш Марину?” – здивовано відповів він. “Я не знаю… Вона така добра, не можу повірити, що вона могла б щось взяти”. Однак підозри продовжували накопичуватись.
Тож я вирішила поговорити з Мариною. Я вибрала момент, коли чоловік був на роботі, щоб у нас з нею була відверта розмова. “Марино, я помітила, що деякі з моїх прикрас зникли”, – почала я обережно. На обличчі Марини з’явилося занепокоєння. “Ви думаєте, це я взяла їх?” “Я просто хотіла б зрозуміти, що відбувається”, – сказала я м’яко. Марина зітхнула. “У мене є онука. Їй 16, і вона іноді заходить сюди, коли вас нема. Можливо, це вона побачила ваші прикраси і вирішила взяти їх собі”. Моє серце стислося. “Чому ви не сказали мені раніше, що у вас є онука, яка приходить сюди?”
“Я не думала, що вона може зробити щось погане. Перепрошую”. Ми довго розмовляли з Мариною і дійшли рішення, що вона поговорить з онукою і поверне прикраси. У результаті всі коштовності повернулися на місце, а Марина більше не приводила внучку до нас додому. Цей інцидент навчив нас бути обережнішими і обговорювати всі можливі ситуації заздалегідь. Ми продовжуємо співпрацювати з Мариною, але тепер з урахуванням певних кордонів та правил.
