— Віталик, присядь до мене … — мама з зусиллям підвелася на ліжку і сіла, — ти у мене хороший хлопчик, добрий, і завжди таким був. Вибач мене, що я так рано покидаю тебе. Знав би ти, як боляче усвідомлювати, що залишаю тебе, що так мало мені вдалося побути твоєю мамою. — Мам, ну, може, ще все обійдеться, одужаєш … — Синку, я б дуже цього хотіла, але на жаль — залишилося мені всього нічого.
Спочатку батько, тепер ось я .. Знаю, це важко, але прошу тебе, послухай мене. Будь завжди таким же чуйним і благородним, не дай нікому себе зламати. І дуже прошу тебе — не залишай сестру. У нас з твоїм батьком була складна історія, хоча якби ми знали, що нам так мало відведено — напевно, не стали б все ускладнювати і більше намагалися б бути щасливими.
Ми одружилися, коли я була вже вагітна тобою, але це був не «шлюб по зальоту», ми насправді один одного любили. Тільки ось сплутало батька твого, аж поки ти був зовсім маленьким: він загуляв, знайшов собі іншу. Я думала, це пройде, хоч і все це розбивало мені серце. Але він вирішив піти до неї. Та, інша, народила йому дочку — Настю. Але ростити дитину їй не хотілося, їй би все гуляти, так що кинула вона Настю на батька і пішла.
А тому куди діватися? Повернувся до мене разом з Настею … Ось так все було, дорогий сину. Я Настю як рідну завжди виховувала, я її люблю, як і тебе. Прошу тебе: коли мене не стане, не кидай Настю. Куди б вас не відправили жити, тримайся за сестру, не дай вас розлучити. Я твому батьку обіцяла, що подбаю про неї, тепер це буде твоїм обов’язком. Настенька у нас чудова, і тебе так любить. Бережіть один одного…
