Після смер ті батька мачуха вигнала Шуру з дому. Той, хто розбудив її рано-вранці, був не чужою людиною для неї. Шура проживала щасливе дитинство, поки не nомерла її мама. Батько дуже любив Шуру, ростив її і балував. Вони мали сусідку, Тетяну. Вона не сяяла красою, але доглядала Шура, дарувала їй подарунки, і тим самим вона сподобалася батькові дівчинки. Він вирішив, що Тетяна буде гарною матір’ю для доньки, і одружився з нею. Незабаром жінка заваrітніла та наро дила близнюків. Після цього Тетяна поступово поrано поводилася з Шурою, зробила її нянькою для синів. А батько виділяв Шуру, бо мав тільки він. І це злило мачуху. За кілька років сталося горе. Батько був лісником і одного разу в лісі на нього напав ведмідь. Він nомер. Не було кому більше захистити Шуру.
— Іди геть із мого будинку, — кричала Тетяна. -Але куди мені йти в цю хуртовину? – nлакала дівчинка. -Йди до своєї тітки Лєні. До Шури прибігли брати, обійняли її і стали просити матір. -Мамо, будь ласка, не виганяй Шуру. -Вашого батька більше немає. Чим я годуватиму вас? Не злить мене, йдіть до кімнати. Вона вивела Шуру на вулицю. Дорогу до села, до тітки Олени, вона добре знала, і пішла через ліс, за кілометрів зо два. Шура йшла і nлакала. Вона замерзла в тоненькому пальті, яку їй кинула у слід Тетяна. Незабаром Шура помітила, що заблукала. Вона дуже втомилася і вирішила сісти, відпочити. Сама не помічаючи того вона заснула і їй снилися батьки: батько підкидав її вгору, а мати смикала за руку і говорила Донечко, вставай, впадеш. Але Шурочці було добре уві сні.
Вона не хотіла прокидатися. — Вставай! Вставай! – чийсь голос змусив Шуру прокинутися. Наче хтось трясся її за плечі. Шура розплющила очі, і побачила дідуся з довгою, чорно-білою бородою. — Ти дід Мороз? – сміючись, спитала дівчина. — Вставай, онучечко. Пішли до твоєї тітки. Недалеко лишилося, — сказав дідусь і накрив її своїм кожухом. -Але ти ж замерзнеш, дідусю? -Я вже ніколи не змерзну, — сказав він, сумно посміхаючись. Незабаром вони дійшли до тіткиного будинку. Шура побігла в будинок і потрапила в тіткині обійми. Вона обернулася, а дідуся вже не було. Тітка Олена закутала дівчинку ковдрою і напоїла чаєм. Вона зігрілася і сонними очима дивилася на тітку, що безупинно говорила, яка злилася на Тетяну. І раптом перебила її: -Забула кожух повернути дідусеві.
Адже він замерзне. -Що Повернути? Наче захво ріла! — Сказала тітка і поклала її спати. Вранці Шура все розповіла тітці. Тетяна Олена задумалася, а потім дістала старий альбом, і почали переглядати. Раптом Шура побачила знайоме обличчя. — Так ось він, дідусь з бородою. — Це мій прадідусь. Але ж він nомер давно. У дитинстві прабабуся розповідала нам про нього. Ми думали про це казка. І стала розповідати, що його прапрадід був баrатою людиною, і для своєї дочки в наречені бажав їм під стать людини. Але донька закохалася Силантія, який був простим мисливцем. Дочка його заваrітніла від Силантія, і йому довелося побрати їх. Він їх відселив подалі від себе, у стару хатинку.
І ось, якось, прийшов батько подивитися на онучку, з подарунками та продуктами. Сіли за стіл чай пити і каже він: — Жахливий зять ти! Будинок у тебе руїна. Сидимо і мерзнемо. — Зараз зігрієтесь, дорогий тесть, — сказав Силантій і почав одягатися. -Не ходи в ліс, замерзнеш. Чує моє серце лихо, — кинулася в ноги дружина. — Хай іде! Чоловік він, чи ні?! -Каже у відповідь тесть. Так от знайшли Силантія тільки до весни, що сидить у санях з дровами. І наша бабуся прокляла свого батька. Прожила вона своє життя, люблячи свого Силантія. Ось так, Шурочко. Значить, допоміг тобі твій прадід, і жити тобі довго і щасливо. З того дня Шурочка дивиться на фотографію прадіда і каже: — Дякую, дідусю. Я тебе не забуду.
