Мені важко говорити щось про матір, тому що вона народжувала мене, але я впевнена, що пошкодувала. Я начебто була слухняною, тихою дівчинкою, яка робила все, як мама скаже. Тільки одному зауваженню я не дослухалася: вона завжди твердила, що нікому не треба допомагати, а я люблю це робити, коли є час, можливість. Чому б і ні? Адже у цьому світі треба бути добрим, а не злим. Вона завжди мене ображала, називала різними словами, а найчастішим словом було «безхребетна». Мені було прикро, я не розуміла, що роблю не так. Начебто по дому допомагаю, слухаюсь, але чомусь завжди їй чогось не вистачає.
Я допомагала нашому сусідові, Олегу, з домашнім завданням, тому що він пропускав багато, і треба було надолужити теми. Мама лаялася і не дозволяла допомагати. Найприкріше було, коли вона мене на медичний вступати не дозволяла, тому що довго вчитися, і витрачатися на мене треба було багато. А я все-таки вчинила, але мама щодня мене мучила розмовами, що нічого не розумію, що я дурна і всі мною користуються. В один день, коли я їй половину стипендії дала, а інший допомогла подрузі, вона зчинила скандал і обізвала мене. Цей випадок, певно, мене добив. Вперше в житті я так погано почувалася і всю ніч не змогла заснути.
Але на пару ранком пішла; у мене тоді крутилися різні думки в голові і не давали мені спокою. Я вирішила переїхати та жити окремо. Зробивши це, я зрозуміла, наскільки щаслива насправді, і яке життя прекрасне, а не суворе та похмуре. Я почала працювати і вчитися одночасно, і мені взагалі не важко було все поєднувати. Вже коли я почала в лikapні працювати, почала хорошу зарплату отримувати і ні в чому не відмовляла. Одного разу до ліkapні привезли мою маму, і я забрала її до себе, бо вона має бути під наглядом. Виявилося, вона анітрохи не змінилася, залишилася такою ж, якою була.
