— Тобі всього треба було підписати папір. Сама мене нічим забезпечити не зуміла і в елементарній допомозі відмовила, — сказала дочка і грюкнула дверима. Світлана Петрівна залишилася сама і задумалася. Вона видала дочку заміж п’ятнадцять років тому. І всі п’ятнадцять років та була щаслива. Чоловік її пристойно заробляв, гроші все віддавав дружині та не контролював, як вона їх витрачає. Уляна і сама не була марнотратом, господарство вела з розумом. На роботу після декрету донька вийшла не заради грошей, а щоб не сидіти вдома. Влаштувалася до подруги, яка тільки-но відкрила свою справу. Спочатку справи йшли байдуже. Заробляла Уляна копійки, які вважалися її кишеньковими грошима та у сімейному бюджеті не враховувалися. З роками, однак, справи пішли в гору, і зарплата доньки збільшилася настільки, що вона змогла їх спочатку просто відкладати,
а потім вкладати в якісь проекти, від яких отримувала непогані дивіденди. І зараз у неї накопичилася непогана сума, про яку чоловік Уляни нічого не знав. Жили вони у квартирі чоловіка, яка дісталася йому у спадок. У разі розлучення Уляна залишилася б на вулиці, тому вона вирішила купити на свої гроші квартиру. Але оформити її треба було на ім’я матері, щоб квартира не вважалася спільно нажитим майном. І цього Світлана Петрівна зрозуміти не могла. Чому Уляна приховувала від чоловіка свій дохід? Навіщо думати про розлучення, коли у сім’ї все добре? Підписати договір про придбання квартири їй неважко. Але передбачалося, що потім вона повинна була цю квартиру подарувати дочці і розповісти зятю про нібито заощаджені нею самі засоби.
Брexaти зятю, дивлячись йому в очі, вона б не змогла, обман все одно б розкрився. І як це позначилося на обстановці у ній? Як би тут ця квартира і не знадобилася б. Щось дуже змінилося у світі, чого Світлана Петрівна не могла прийняти. Живуть у сім’ї, як у гуртожитку, додому приходять поспати та одяг змінити. Всі думки тільки про те, як би більше грошей заробити. А поговорити? Але вона, як мати, має підтримати свою дитину, бути опорою. А що вона зараз робить? Намагається змусити дочку поділитися чоловіком, який взагалі-то чужа для Світлани Петрівни людина. Ображати доньку не хотілося, але й брехня була гидка її натурі. Світлана Петрівна зітхнула і пішла спати, сподіваючись, що ранок вечора мудріший.
