Допомагати синові – це для мене обов’язок. Нapoдила, значить і мусиш йому допомагати у всьому, особисто я думаю так. Моя невістка і син з дитиною живуть у мене вдома, точніше, це його будинок, тому що потім я на нього все оформлю. Нещодавно невістка від бабусі своєї отримала у спадок невелику суму грошей. На ці гроші ні квартиру купити, ні збудувати її. Тамара, невістка, дивилася квартири у місті, мовляв, знайдуться дешеві, а там ремонт зроблять і все буде готове, але нічого нормального знайти не змогла. У результаті вирішила купити дачу в нашому ж селі. Я зраділа, адже й близько будуть, і допомагати зможу, а якби в місті були, то навряд чи могла б до них часто приїжджати.
Тамара вирішила купити дачу на самому кінці села і як я здогадуюсь, щоб далеко від мене бути. Думаю, син точно близько до мене купив би, а зараз не може їй сказати нічого, адже це її гроші і розпоряджається ними тільки вона. Купила вона дачу, але та насправді була схожа на руїну: стільки роботи треба зробити – і уявити складно. Всередині смердить, все розкинуто, та й цей мотлох треба розібрати, а про двір взагалі мовчу. Я ось думала, що вже не працюю, бо на пенсії, цілими днями або на городі, або вдома сиджу. Вирішила запропонувати свою допомогу, раптом погодяться.
«Синку, все одно цілими днями вдома сиджу, дайте ключі від вашого будинку. Піду, заберуся там і город приведу в порядок, а потім ви розставите всередині все так, як самі захочете », — від щирого серця запропонувала я. На що мені син відповів, що це не його дача і вирішує все невістка. А та сказала, що їй моя допомога не потрібна, і зовсім впорається сама. Хоча, як вона зможе із тримісячною дитиною стільки справ зробити. Я наполягати не стала, думала, якщо знадобиться моя допомога, точно скажуть, але якщо чесно сказати, то вона вчинила неправильно: я ж тільки допомогти захотіла.
