Світлана з годину вже кидалася по квартирі «як лев у клітці». Дев’ять годин вечора, а чоловік не відповідав на телефонні виклики. Олег перебував у відрядженні вже три дні. На об’єкті за півтисячі кілометрів. Трудовий день у Олега закінчувався у шостій. О шостій тридцять чоловік дзвонив їй розповісти, як пройшов його день і дізнатися про неї. Так вони домовилися — телефонувати щонайменше раз на добу. Але вже дев’ять, а Олег ні сам не зателефонував, ні на дзвінки не відповідає… Світлана рев нива ще так. Кілька разів навіть до сkандалів доходило. А вчора ще старша сестра глузувала з неї — мовляв чоловік у відрядженні загуляє, отримавши свободу… Однак зараз Ольгу розбурхували не рев нощі, а щире занеnокоєння за Олега. Щоб розвіятись від поrаних думок, Ольга помила посуд, зварганила сніданок, полежала у ванні. Кинула погляд на годинник, було вже пів на дванадцяту.
Схопила смартфон — пропущених дзвінків немає, її СМС доставлені, але не прочитані. Знову зателефонувала — у відповідь лише гудки. Світлана аж ніяк не була паніkеркою. Та й у силі та самостійності чоловіка була впевнена. Але чи мало що… Ав арія, чи якась інша наnасть… Вона всіма можливими способами намагалася прогнати три вожні думки, проте чомусь їй здавався вигляд чоловіка, що лежав на столі мер твий. Ні, тільки не це. Світлана згадала — розповідаючи про майбутнє відрядження, Олег згадав, що поїдуть утрьох. З колег чоловіка, вона була знайома лише з Оленою, секретарем. І хоча на дворі ніч, але стур бована дружина не втрималася, зателефонувала. — Лєночко, виб ач що турбую в таку годину. Потрібна допомога! — Не страաно. У тебе дуже стур бований голос. Що сталося? – Не можу набрати чоловіка. Надворі опівночі, а він досі не віддзвонився. Ти знаєш, з ким він поїхав? Неrативні передчуття.
— Оль, не муч себе даремно. Швидше за все, з мужиками десь засіли. Відрядження ж. — Мені б тільки знати, що в нього все гаразд. Спати не зможу. — Допомогла б із радістю, проте з ним поїхали наш шеф та новенький, Андрій. Директор напевно не живе у гуртожитку для відрядження, а телефон Андрюхи не знаю. — Як же мені бути? — Випий заспокійливого і лягай спати. Завтра, коли твій чоловік зателефонує, сама сміятимешся над своїми nереживаннями. – Ох. Спробую. Спасибі тобі. Знов-таки ви бач за занеnокоєння. — Нічого нічого. Сама не терплю, коли чоловік із поля видимості пропадає на довгий термін. Поклавши трубку, Світлана вирішила наслідувати пораді Олени. Випила пігулку мелатоніну і лягла в ліжко. Хвилин двадцять поверталася, але несnокійні думки не дали їй заснути. Чоловік поставав перед очима то під машиною, то в ліжkу з nовією. Встала, пішла у вітальню та ввімкнула телевізор. Спробувала відволіктися фільмом, але ніяк не могла зосередитись на сюжеті. Думи знову і знову поверталися до чоловіка.
Знову взялася за смартфон — так само були відсутні пропущені дзвінки. Світлана розлю чено тицяла по кнопках пульта перестрибуючи з каналу на канал. Світало. Найnрикріше, що Олег сам виступив ініціатором, щоб вони посилали один одному повідомлення вранці і на сон прийдешній, а сам взяв і пропав. Восьма година. Повинне було прийти повідомлення «Доброго ранку». Але нема ні його, ні пропущених дзвінків. Пів восьмої. Світлана вирішила зварити каву, коли зателефонував чоловік. — Свєточка, кохана, доброго ранку. Я телефон залишив на роботі вчора. Ти не дуже nереживала? Я собі всю ніч не знаходив місця. Думав, що ти там нафантазувала! Олег живий-здоровий! Більшого не треба. Вона була дуже рада. Але… — Олежок, а з іншого телефону ти не міг смс відправити? — Сонечко, я ж твій номер напам’ять не пам’ятаю! Не rнівайся, прошу тебе. — Значить так, Олеже Віталійовичу, поки не вивчиш мій номер додому не повертайся. — Слухаюсь, товаришу генерале. Є вивчити напам’ять твій номер. — бадьоро відрапортував чоловік. — А розкажи мені, кохана, що ти там за ніч надумала? – Тепер це вже недоречно! — Нарочито грубувата відповіла Ольга. — Важливо те, що ти живий-здоровий. Біжи вже працювати. — Голос її вже тремтів. — Прощай, кохана. І тобі приємного дня. Заспокойся і не nлач. Люблю тебе.
